fbpx

Коли сваха напросилась на гостину, я наївна ще й пирогів напекла до чаю. Підготувалась до родинних посиденьок, однак, ще з порогу побачила, що Світлана не з візитом ввічливості прийшла зовсім. А коли вона говорити почала, так я й зовсім дар мови втратила

Коли сваха напросилась на гостину, я наївна ще й пирогів напекла до чаю. Підготувалась до родинних посиденьок, однак, ще з порогу побачила, що Світлана не з візитом ввічливості прийшла зовсім. А коли вона говорити почала, так я й зовсім дар мови втратила.

Коли син оженився, то саме собою було зрозуміло, що жити молоді у мене будуть. Ну а як, якщо обом і 23 немає. студенти очники ще й без стипендії?

Наталя місцева, однак батьки жили її у однокімнатній крихітній квартирці без балкону, тож оселились молоді у моїй трикімнатній квартирі.

Я працюю, студенти навчаються. Звісно, що левова частка справ домашніх на мені, бо ж діти рідко вдома бувають, а як повертаються, так за книги засідають.

Я й готую і годую і комунальні оплачую. Речі перу і до шаф розкладаю теж я. невістка на купу все скидає і вже з тієї купи дістає. що треба. Я зрозуміла, що не встигає. то й допомагаю ще й з цим.

Наталя узагалі не говірка, більше самотність любить. За цілий день у квартирі може й слова не зронити, то й я не лізу. Ото хіба діжду “Дякую” за обід чи сніданок, а так і не чутно її голосу.

А це, сваха моя на гостину напросилась. Я наївна і пирогів напекла і приготувала вечерю. але Світлана ще з порогу поводилась так, ніби прийшла мене відчитати за промах який. Навіть “Привіт” з осудом кинула.

Я її за стіл припрошую, а вона аж закипає вся.

— Доки це триватиме? – аж підстрибує від обурення, – Моя донька вже й у навчанні скотилась, бо ти їй дихати не даєш. А ти. – то вже до сина мого кинула, – чого жінку не захищаєш свою?

Стою і кліпаю очима. Чи то серйозно вона. а чи жартує? Ну от чого-чого, а подібного я явно не очікувала почути на свою адресу.

А сваха вже хвилю схопила і її несе. Виявилось, що я ще та свекруха. мало того, що до кухні її доню не підпускаю. так ще й простору їй для життя не даю. Мало того, так ще й я сина свого проти неї накручую і в них стосунки тепер зіпсувались.

Зрештою, уже видала, що моєму Артему пощастило несказанно що її наталочка взагалі на нього увагу звернула. І що якщо вже має в руках таке щастя, то повинен берегти і захищати.

— Як не так, то забирай, – не витримала я. – Обоє вже дорослі, я перший час виручила, далі самі, лапками, працюйте – кажу вже сину, – Ось вам сумки і доки є кому допомогти все скласти – вперед. до вечора щоби вас усіх у моїй квартирі не було.

Світлана аж гикнула від несподіванки. Явно не очікувала вона такого. Наталя яка у кімнаті ввесь той час сиділи вискочила і давай маму в плечі з хати. мовляв, досить мене тут перед людьми соромити іди.

Але я стояла на своєму – вони усі повинні були вийти геть. Подібного ставлення у своєму домі я не потерплю. Пішли вони усі. але за три дні Артем мій повернувся. Виявилось, що друзі можуть на день-два прихистити, але не на місяці.

От тепер син зі мною розмовляти не має бажання. Бачте, я йому долю поламала і з дружиною розлучила. Мовляв, моя принциповість його на межу розлучення поставила:

— Якби ти мене любила, – каже мені нещодавно, – так ця ситуація і не виникла б. Нащо нам аж три кімнати? Невже не можна дві однокімнатні квартири мати?

Знаєте, може я й подумала б про той розмін раніше, але не тепер то точно. Сиджу рівно і не рипаюсь. Як усі такі розумні та знають, як потрібно, то хай і роблять, а от я як жила так і житиму.

Ну хіба ж я не права?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page