fbpx

Коли сват усе доробив то покликав мене оглянути роботу. Я красно дякувала, бо ж без їхньої допомоги ніколи б і не впоралась. Та на мене чекав сюрприз, бо ж не на оглядини мене було покликано, як виявилось

Коли сват усе доробив то покликав мене оглянути роботу. Я красно дякувала, бо ж без їхньої допомоги ніколи б і не впоралась. Та на мене чекав сюрприз, бо ж не на оглядини мене було покликано, як виявилось.

Я опинилась у дуже неприємній і прикрій для мене ситуації. Не сподівалась я такого від рідні та ще й у такий от час, але, щось мушу робити, бо донка мені не помічниця – в декреті сидить. І стосунки із рідними псувати не хочу, а бачу, що інакше ну ніяк.

Я все життя прожила в селі у батьківській хаті. Старенька, але на віки зроблена хата. Дах під бляхою – ще тато перекривав. Я висоту не люблю, тож на горище востаннє ще чоловік мій підіймався, а я туди й не лізу.

А тут, як на гріх – дерево лягло прямо мені на дах. Та якось так уже не вдало, що от прямо одразу треба ремонтувати, бо ж у нас ще й дощить щоденно.

Я пенсіонерка, ну звідки у мене гроші на таке? Донька почула і лиш руками розвела – сама в декреті на двадцять тисяч чоловікової зарплатні живуть у орендованій квартирі. Ну ні копійки не має.

Я ж мала відкладених 15 тисяч гривень, але для такої роботи то не гроші. Говорила з зятем, а він мене заспокоїв – приїде із татом своїм, усе зробить.

Я й видихнула. Все ж рідня, на матеріали мало стати, а там я що борщу, чи вареників не зварю? Роботи було багато, тож цілий тиждень вони трудились і я коло них бігала.

Вже коли все зробили і новий дах милував око, покликав мене сват роботу приймати. Я була дуже щаслива, дякувала щиро. Казала як є – без них нічого того б і не було. І тут сват видає:

— Я за таку роботу більше беру, але з вас, як зі своєї, вісім тисяч, свахо.

Я й оніміла. Справа в тому, що всі гроші мої відкладені пішли на матеріали, ще й позичила тисяч п’ять. А тут таке. Мови про те, що я буду свату за роботу оплачувати не було зовсім.

Знітилась, сказала, що наразі не маю і передам донькою, бо всі гроші у сестри а її немає нині. Придумала казна чого, бо тієї миті просто не знала, як мені бути.

— Мам, ну ти як дитина. – каже донька мені. – Добре Вадим, він тобі зять, невже сама не розуміла, що Петро Олексійович не буде працювати тільки тому, що ти теща його сина. Він і так має купу замовлень, посунув графік бо в тебе ситуація крайня. Буде з твого боку дуже не гарно, якщо ти тих вісім тисяч не заплатиш. Та й за таку роботу більше треба.

Я розгублені і не знаю, як мені тепер бути. Йти на позички, чи все ж апелювати до того, що мене не було попереджено?

От скажіть, як би ви вчинили на моєму місці?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page