Коли свати покликали нас на серйозну розмову, я була і стривожена і збентежена. Весілля вже за два тижні, організаційні питання всі вирішено, лиш дрібні уточнення, а тут голос мов із того світу: “Приїжджайте удвох, ми повинні все обговорити”. Ну і поїхали ми. Та от не знаємо, чи вже й буде те весілля після такого

Коли свати покликали нас на серйозну розмову, я була і стривожена і збентежена. Весілля вже за два тижні, організаційні питання всі вирішено, лиш дрібні уточнення, а тут голос мов із того світу: “Приїжджайте удвох, ми повинні все обговорити”. Ну і поїхали ми. Та от не знаємо, чи вже й буде те весілля після такого.

Про те, що у мого зятя майбутнього то другий шлюб буде ми знали одразу. Донька нам розповіла та й з сином його вона була знайома – дуже добра і вихована дитина.

Зять про колишню дружину лиш хороше говорить. Вони розлучились і зуміли вибудувати дружні стосунки заради своєї спільної дитини. У вихованні приймають участь обоє. Звісно, от така доросла і виважена поведінка була лиш плюсом у наших очах.

До весілля готувались ми вже три місяці. Заздалегідь замовили кафе, хоч і не багато гостей повинні були запрошувати, але рідні з обох боків багато, тож вийшло аж 150 чоловік.

Якось ми одразу домовились зірок із неба не хапати, але й не економити там де те не потрібно. Достаток у наших сім’ях був приблизно однаковий, у борги заходити ні вони, ні ми бажання не мали, тож до всього підходили виважено. Радились і доходили згоди швидко.

А тут, дзвінок, голоси не сватів, а ніби людей чужих і прохання про зустріч на якій вони повинні з нами обговорити щось неймовірно серйозне:

— Ми зобов’язані вам усе пояснити. То не телефонна розмова.

Ну як ти після такого спокійним будеш і не намалюєш собі у голові казна чого? Доки до вечора дожили, так від тривоги уже й місця собі не знаходили. Але вже чого уявляли, але такого не очікували:

— Весілля не буде. – сказала сваха так твердо, що ми вже й не мали сумнівів, що там все вирішено і то лиш нас перед фактом поставили. – Діти хай одружуються, хай їдуть відпочивати куди вони там планували, але без торжества. У нас грошей немає.

Ну, якби ми раніше того не обговорювали, то може б я й здивувалась, чи запідозрила що грошей і не було. Але й наречений доньки і самі свати говорили, що мають от таку суму грошей, тож за межі того бюджету вийти не можуть.

Явно щось трапилось, бо як мені вже було відомо, свати не ті люди, що слова на вітер кидають і інших так легко підвести можуть:

— Може допомога потрібна, Надю? – запитую у свахи. – Ти скажи, може знайомі які є, може питання вирішити разом зможем?

— Ми вже знайшли і спеціалістів і все, що потрібно. Добре, що гроші витратити не встигли, то якраз Наталі стало на те, аби пройти перший курс. Далі видно буде, поки всього є.

Я оніміла, бо ж Наталя, то перша дружина мого зятя. Тобто гроші, які були відкладені на весілля сина із нашою Олею свати на одужання першої невістки пустили?

— Як це розуміти узагалі? – не витримала я, – У молодих буде нова сім’я, чого вже на самому початку все йде шкереберть через те, що у першої дружини якісь там негаразди, поясніть? Вона чужа вам людина.

— Чужа? – протягнула сваха моя майбутня. – Вона мама мого єдиного, поки що, онука. Чужою вона мені ніколи не буде, повірте. І якщо вже стало питання: витратити гроші на те, щоби вона одужала, чи на те, щоб відгуляти весілля, то вибір очевидний. Хіба ж ні?

— Мамо, чому ти так негативно усе сприймаєш? – говорить мені донька коли я їй усе розповіла і сказала, що заміж за такого чоловіка взагалі не варто виходити. – Мене особисто це вразило, але приємно вразило. Розумієш, я за таким чоловіком який навіть за колишню дружину горою стоїть, буду мов за стіною кам’яною. Їхнє рішення вважаю благородним і правильним. А весілля? Одягну сукню, якщо хочеш, то запросимо рідню і відгуляємо в кафе в селі. Ті ж гроші підуть, що наша половина у місті.

Але я продовжую стояти на своєму: поєднувати долю з такою людиною донька не повинна. Хіба то благородство? Просто свати завжди будуть любити першу невістку, а зять мій майбутній, судячи з того, як швидко на те все погодився, і взагалі не полишає надії на те, що колись будуть разом.

Ну от скажіть, хіба ж я не права?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page