Невістку свою Зіну я не любила, чого вже гріха таїти, але от від онучки була просто у захваті. Я з перших її днів біля неї, завжди залишалася, коли треба було і в садок водила, і в школу так само. Звичайно, бурчала, що мені важко це все, бо я ще працювала і треба було бігати від себе до них, вести онучку, далі бігти з роботи і забирати та в себе годувати, а потім назад до них, але то були найщасливіші мої роки, от від серця кажу.
Коли ж мій син сказав, що не буде більше з Зіною жити, бо не витримує, то я не розуміла, чому? На чому може бути у них непорозуміння, коли їм ні дитина не заважає, є де жити.
– Сину, ти добре подумай, – кажу я йому, – Ти ще чоловік молодий, але все одно в кращому випадку зустрінеш жінку з дитиною. То нащо тобі годувати чужі діти, якщо у тебе є своя дитина, своя квартира і Зіна твоя жінка непогана?
– Мамо, я не хочу з нею жити і крапка.
– Ну так, краще жити з матір’ю!
Він таки мене не послухав. Я йому кожен день говорила, що треба вертатися, Василинку до себе запрошувала аби тата нарозумила – все марно.
Через місяць він взагалі переїхав на орендовану квартиру і жив сам.
Але з часом я зрозуміла в чому ж причина – він собі знайшов іншу! І так як я й передбачала – з дитиною! Ну от що за…
– Я буду визнавати лише твою першу жінку і онучку, – заявила я йому, коли він прийшов зі звісткою, що одружується, – Такого як ти треба було тій добре пошукати аби годував її дитину!
– Мамо, вона сама заробляє на свою дитину.
– А ти на що будеш заробляти?
– На життя!
– Ну-ну…
А потім я зрозуміла, що таку несправедливість треба виправити і почала говорити, що Василині треба гроші і на те і на се… Коля платив аліменти не маленькі, але я казала, що треба дитині й планшет новий, одяг, а ті гроші, що він платить, то хіба на харчування.
Але та щось просікла і давай казати, що вона його не буде забезпечувати, бо він з нею живе на її гроші, а все віддає доньці і їй такого не треба.
– Так вона тебе й любить, – сказала я йому, – Якби любила, то зрозуміла б, що твоя дитина має мати те, що й інші діти! А то вона хоче аби ти на її дитину все витрачав!
– Мамо, вона добре заробляє і ще й отримує компенсацію на дитину від держави.
О, ви чуєте, як вона собі влаштувалася – і від держави капає, мій син дає, то не дивно, що вона так за нього вчепилася.
Я тоді почала робити хитріше-почала віддавати гроші з пенсії Василинці, а сина просити, щоб він мені помагав з продуктами та іншим.
А та ж теж все продумує і заявила, що раз так, то хай я собі сама даю з усім раду. Син мені це все в слухавку каже, а я вже знаю, чим то все крити:
– Ой, сину, ой.., – заойкала я і кинула слухавку.
Той приїхав зі швидкою і сказали, що у мене криз і я маю лежати. Син почав до мене приходити, а я по краплинці та доношу до нього думку, що жінка жінкою, а своя дитина – найголовніше.
– Ти подумай, сину, та порахуй: у неї є гроші від тебе, є гроші від держави, а в твоєї дитини звідки будуть гроші? Ти думай про те, хто тобі на старість ложку води дасть…
І так я сина переконала, бо не пройшло й місяця. Як він вже стояв на порозі з валізами.
– Вона сказала, що не буде мене забезпечувати.
– От, а я казала, дитино, що їй від тебе потрібні лише гроші!
Син поки живе в мене, зараз у нього важкий період, тому не дивно, що він часто приходить не завжди адекватний. Нічого, ще тиждень-два і все мине та прийде до норми. Вернеться він до Зіни, хай вона яка, головне, що в Василинки буде тато.
Що тільки не зробиш заради щастя рідних, правда ж?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
