Коли Тарас дізнався, що його мама знову збирається до них на всю зиму, він довго думав, як про це сказати дружині. Сам він не в захваті, але Оленка щось придумає. Вона завжди щось вигадує.
Мама ще молода, щойно на пенсію вийшла. Минулого року гостювала – аж два тижні. І то Тарас ледве витримав. Сорочки – не так випрасувані, пилюка – в кутку, кран – капає, балкон – дме. І меблі, бачте, стоять не там, де треба. А вдома їй нудно. От і вирішила знову пожити у молодшого сина. Допомогти, мовляв. Тільки от у чому?
Дітей у них поки що немає. Може, краще було б до доньки – там двоє малих. Але мама любить керувати. Все має бути, як вона сказала.
– Оленко, завтра приїжджає мама. Вона ж любить чистоту. Треба порядок навести. Прання, прибирання, вечеря. Щоб усе блищало.
– А де ти в нас пилюку бачив? – підняла брову Оленка. – Бери ганчірку, ходімо перевіряти.
– Та я тобі вірю…
– Ні, ходімо. Щоб потім не було розмов. На холодильнику, на вікні, на поличках…
– Оленко, все чисто. Перевірив.
– А одяг у кошику? Шкарпетки. Прати будемо?
– Навіщо?
– Вечеря. Що готувати? Ходімо до холодильника.
– Мені байдуже. Мама все їсть.
– А грошей у нас нема. Нам би самим до зарплати дожити, а не гостей годувати.
– Та вона одна.
– Ні. Їх буде двоє. Моя мама теж завтра приїжджає.
Тарас застиг.
– А чому ти мовчала?
– А ти щойно сказав!
– Моя мама має право. Вона нам на перший внесок дала.
– А моя – меблі купила, продукти щомісяця привозить, і гроші дає. Вона моя мати! Де вони спатимуть?
– Де?
– От і я питаю. У нас дві кімнати. Ми з твоєю мамою разом?
– Та ні. Нехай мами в одній, а ми в іншій.
– А тато?
– Тато? І тато приїде? А надовго?
– А твоя мама надовго?
– На всю зиму.
– А мої – до весни. У селі взимку нічого робити. Тато вже роботу знайшов – сторожем. І розсаді на наших вікнах краще буде. Житимемо великою родиною. Ми – на кухні. Біля холодильника. Їжа поряд, вода поряд. Хочеш – чай, хочеш – борщ.
– Ти взагалі…? Я так не хочу.
– А я по-твоєму хочу? Ти своїй мамі поясни, що все зайнято. А я – своїм. З моїми буде важче. Вони, крім мене, нікого не мають.
– Пізно. Моя вже у поїзді.
– Ну, на місці розберемось. Але ти спробуй.
Тарас пішов дзвонити – зв’язку не було. А Оленка додзвонилася. Батьки справді збиралися приїхати. Вона попросила їх підіграти:
– Ви мовчіть і кивайте. Наче погоджуєтесь зі мною.
Тарас спав погано. Уявляв, як всю зиму спатиме на кухні, на вузькому диванчику. Під пильним наглядом мами. Тещу й тестя ще якось витерпить. Тесть – чоловік добрий. А от мама… Вона ж усе влаштує.
На ранок стало легше. Якщо мама щось влаштує – Оленка влаштує ще більше. Йому наснилася мама. Вона махала рукою і посміхалася…
Батьки зустрілися. Оленчині – мовчали, кивали, погоджувалися.
– Тату, завтра виходиш на роботу. Потім вихідний, потім дві доби – і знову вихідний. Все просто. Мами – на господарстві. Складемо графік. Як у гуртожитку. А ми – працюємо. Підробіток знайдемо. Грошей треба багато.
– Тарасе! Ходімо, поговоримо, – не витримала його мама.
– Як ти терпиш таку?! Вона твого тестя на роботу відправляє!
– Мамо, вона нічого такого не сказала. Нам справді треба якось жити.
– Усім? Вони теж…
– Так. Вони теж житимуть тут.
– Або я, або вони!
– Мамо, я вибираю тебе. А Оленка – їхня донька. Що робити?
– Я пропоную поїхати всім. Бо онуків ми не дочекаємось. Поїду до твоєї сестри. Так і вирішимо.
Батьки Оленки радісно закивали.
– Звісно! Навіщо заважати молодим. Ми згодні.
Вони поїхали ввечері. У них господарство. Кури, коза. Вони й не планували все кидати. Але сватам про це знати необов’язково.
Маму Тарас провів через два дні. Вона поїхала до доньки. Але й там довго не затрималась. Доньку вона любила, а от зятя – ні. Він, звісно, хороший, але… зять.
Мама сіла у поїзд. Махала рукою і посміхалася. Прямо як у тому сні.
