fbpx

Коли Тетяна дізналася про захоплення сина, поставила собі за мету не допустити, щоб її молодший одружився з донькою тієї, що ледь не стала розлучницею в її родині, щодня капала йому на мозок: бери приклад зі старшого брата, тобі ще вищу освіту треба здобувати.

Моя колишня співробітниця Олександра була жінкою щирою, компанійською, дуже приємною в спілкуванні. В колективі її до пори до часу любили й поважали. Потім ставлення змінилося від розуміння до осуду.

Вона не була щасливою в заміжжі через важкий характер чоловіка Івана, якого навіть приятелі вважали ще тим занудою.

Більше того, всі їхні друзі дивувалися, як такі кардинально різні за вдачею хлопець і дівчина могли побратися, прожити десять років у відносному спокої, виховуючи надзвичайно розумних і талановитих донечок.

Але так сталося, що наша Олеся, як усі знайомі її називали, закохалася в колегу, чоловіка солідного, заступника директора нашого навчального закладу, трохи старшого за неї, батька двох синів, студентів коледжу й університету.

Цей службовий роман починався зі спільних побутових інтересів: Олесин чоловік і дружина Олега Івановича за робочою візою поїхали в Польщу, бо втратили роботу в автоколоні і змушені були шукати її за кордоном.

Так вийшло, що колишня економістка Ніна та автослюсар Володимир потрапили на одне підприємство в сусідній державі, де працювали пакувальницею та вантажником відповідно.

Наша країна переживала тоді нелегкі часи, розпадалися державні автопідприємства, які витісняв бізнес приватних перевізників. Всі бюджетними, в тому числі й освітяни, не могли звести кінці з кінцями через затримання заробітних плат, тож чоловік або жінка із таких сімей принаймні забезпечували свої родини  із закордону, поки вчителі ходили на роботу, але місяцями чекали зарплати.

Олеся іноді заходила в кабінет Олега Івановича запитати, як справи в його дружини, і розповісти про заробіток чоловіка. Потім ті візити подовшали і почастішали, що не залишилося поза увагою колег, які почали перешіптуватися за їхніми спинами.

Особливо старалися заздрісні або ображені колежанки, яким Олеся відмовилася позичити зароблені чоловіком гроші. Вони навіть вистежили, що закохана пара зустрічається після роботи в затишній кав’ярні, що у міському парку.

Менш цікаві до чужого життя колеги, що переймалися своїми проблемами, але й ті помітили, як подобрішав і повеселішав наш строгий повсякчас Олег Іванович, а в Олесі очі просто світилися щастям. Так тривало кілька років.

Я була серед тих, які цих обох, хоч і не схвалювали, але добре розуміли і вважали, що були б ідеальною парою, якби раніше зустрілися, бо що в Олега Івановича, що в Олесі, і його дружина, і чоловік її були з такими характерами, що їх годі було терпіти.

Олесин чоловік скрупульозно рахував кожну копійку, випитував її про витрати, був надміру ощадливим, якщо не сказати скупим, але його можна було зрозуміти, сам був із незаможної родини, заробляння грошей давалося йому нелегко, він майже не вилазив із тих гаражів, постійно ремонтуючи автобуси, що давно вже дихали на ладан. І тільки в Польщі відчув себе людиною, вдихнув на повні груди, поки «доброзичливець» не натякнув, що в його жінки роман із колегою.

Просто неймовірну красуню Тетяну, дружину Олега Івановича, знайомі, настільки я зрозуміла, чи то недолюблювали, чи то побоювалися.

Її вродою можна було милуватися, поки не зав’язувалася розмова, а в спілкуванні вона була, як правило, категорична. Якою б не була тема, Таня обов’язково як не заперечує щось, то говорить про тj іронічно, і навіть саркастично.

Подруг жінка також не мала, та, мабуть, і мати не хотіла, вона тільки любила ставити всіх на місце, будучи про себе надто високої думки. Про стосунки її благовірного Тетяна почула від Олесиного чоловіка, що обурювався, мовляв, як той міг проміняти таку красуню на сіру мишку, якою є його Олеся, що якби не він, навряд чи заміж би вийшла, а тут на тобі, Іване, празник.

Недовго думаючи, Тетяна припинила надсилати кошти додому, ще й Іванові порадила так вчинити з Олесею.

Зрозумівши, що шила в мішку не вдалося втаїти, захмеліла від закоханості і вмить протверезіла від реальності Олеся ледь не впала в депpесію. А тут ще й старша донька, 15-річна Ірина, як виявилося, зустрічається з молодшим сином Олега Івановича.

Як майбутня випускниця дівчинка поцікавилася в студента коледжу Назара цим закладом, у який мала намір вступити. Зі спілкування зав’язалося приятелювання, яке згодом переросло в закоханість, а потім у кохання.

Коли про захоплення сина дізналася Тетяна, повернулася з Польщі, перекупила для себе кнайпу поблизу й серйозно зайнялася бізнесом, вкладаючи в нього зароблені гроші, а заодно капала щодня на мозок сина, що зарано йому ще дівчат водити, мовляв, бери приклад зі старшого брата, а тобі ще вищу освіту треба здобути.

Чоловіка ж влітку відправляла в Польщу, щоб і він зміг заробітчанського хліба скоштувати, і на освіту синів заробити. Жінка поставила собі за мету не допустити, щоб її молодший одружився з донькою тієї, яка ледь не стала розлучницею.

Олесю також гнітило, що її донька зустрічається з Назаром. А злі язики і надалі носили в зубах дві родини, доливали у вогонь оливи, але шоу не дочекались. І все ж звідкись дізнались, що в подружніх парах відбувалися тихі, щоб на люди не вийшли, але дуже нелегкі з’ясування стосунків і розмови, що привели до примирення.

Згодом і плітки та чутки  стихли. Родина Олесі за Зеленою картою вирішила виїхати в Сполучені Штати, щоправда, з молодшою донькою.

Ірина з Назаром таки одружилися, вірніше, розписалися в РАЦСі й стали проживати в Олесиній хаті, поки батьки таки не змирилися з вибором дітей, й після вінчання організували молодятам шикарне весілля.

You cannot copy content of this page