Коли ти у декреті, а основний годувальник чоловік, то його зарплатня у тебе розписана буквально до копійки, правда ж? Та от, уже другий місяць Марк приносить на три тисячі менше. Тут у будь-кого підозри з’являться. Я вже казна-чого собі навигадувала, речі почала збирати, бо ж сама і повірила у свої вигадки, але правда виявилась куди фантастичнішою за будь-які мої найсміливіші припущення.

Ми із чоловіком стали батьками двійні рік тому. Ми й одного дитяти не планували, якщо геть чесно, а одразу двоє, то великим випробуванням для нас стало.

Справа в тому, що ми одружились три роки тому, обом і 25 ще немає. Себе вважали і сучасними і прогресивними, хотіли пожити для себе, розвиватись. Зрештою, займались кар’єрою, подорожували. Склали купу планів, але наші янголята мали на все інший погляд.

Про те, щоб із батьками жити у нас ніколи і мови не було. Та й куди, якщо наші мами живуть в однокімнатних квартирах? Ми орендуємо студію у досить хорошому районі.

Поки на нас трьох лиш чоловік мій заробляє. Я намагалась працювати віддалено, але то просто нереально із двійнею. Я ледь витримую до вечора і знесилено засинаю, як тільки переступає поріг чоловік.

Та от, знаєте, якщо квартира в оренді, якщо двійко діток і ти в декреті, то зарплатня чоловіка до копійки на балансі. А тут, другий місяць Марк приносить на три тисячі менше.

Ну, які думки у голові, що сну по три години у день має? Я навіть речі почала збирати, бо повірила у свої вигадки – у Марка інша, красива і успішна, не обтяжена домашніми клопотами і з ідеальною статурою.

Коли чоловік побачив мої речі у коридорі і зрозумів, що намір іти у мене не показовий, а цілком серйозний, відбулась непроста розмова. Ніякої іншої не було. Хоча ні, вона була, от тільки не така, як я вважала.

Марк щомісячно давав рідній мамі три тисячі гривень. Не на життя, на ремонт квартири. Я здивувалась, який ремонт, якщо у свекрухи усе по-старому.

Так от. У мами мого чоловіка був брат. Анатолій ніколи не жив як годиться, усе своє життя він заливав за комір, не мав ні сім’ї, ні дітей. Нещодавно його не стало і свекруха успадкувала його квартиру.

Я, грішним ділом, зраділа. Думалось, що квартиру ту свекруха і чоловік мій до нашого переїзду готують. Та ні. Виявилось, що я не повинна була дізнатись про ті квадратні метри, бо ж відреагувала  так як зараз: чекала, що та квартира буде нам, бо ми у скруті.

— Зрозумій, мама не буде нам ту квартиру віддавати, бо хоче мати її собі як пасивний дохід. Якщо нас впустить, то потім буде совісно виставити. Ти ж знаєш, у мами здоров’я слабке і вона працює санітаркою, пенсія, якщо вона до неї допрацює, буде мала. От ми і робимо хоч косметичний ремонт, аби вже швидше здати в оренду.

Я отетеріла. От просто дар мови втратила. Набрала свекруху, кажу, що ми і ремонт зробимо, і будемо її орендаторами вічними, аби лиш вона нам дозволила там жити. Все ж, платити гроші за оренду і не мати права і стільця у інше місце переставити не одне і те ж, що віддавати певну суму мамі і знати що ти вільний робити у квартирі все під себе.

— От того я й не хотіла, аби ти правду дізналась, бо ти от так і мала б відреагувати. Мені потрібні гроші, від вас я їх не візьму. Тому, вибач, але квартиру я ліпше чужим людям здам.

Чоловіку я заборонила мамі хоч копійкою більше допомагати. Та й з якого то дива, ми узагалі повинні вже із тією жінкою родичатись?

За оренду вона з нас гроші взяти не зможе, а на ремонт аж бігом? Цікаво виходить.

Ну от скажіть, це – нормально от так вчинити із сім’єю сина? Ви можете зрозуміти мою свекруху?

Головна картинка ілюстративна.