fbpx

Коли у батька з’явилася інша жінка, він просто виставив нас із мамою з квартири. Мама нічого не могла вдіяти, адже це була його квартира, придбана до шлюбу. Нам довелося фактично піти у нікуди. Для мене то це взагалі був кінець світу, бо я завжди була татусевою донечкою

Я пам’ятаю, як мама плакала і просила дати їй час, адже їй нікуди дітися. Проте в очах батька я бачила відверту байдужість — він просто вказав на двері. Мовляв, вона вже доросла жінка, тому має сама приймати рішення та вирішувати проблеми.

Батько дав нам півгодини на те, щоби зібрати речі. Довелося взяти тільки найнеобхідніше, адже мама все одно не забрала б. Я погано пам’ятаю, як ми збиралися. Недаремно кажуть, що пам’ять намагається стерти погані спогади.

Через всі ці події я щ занедужала. Ми з мамою поїхали до бабусі. Довелося добиратися потягом, адже вона жила дуже далеко від нашого міста. Мама мене влаштувала до іншої школи, а сама знайшла роботу.

Але спокійно вжитися з бабусею ми не могли. Вона безкінечно бубніла, що ми впали як сніг на голову і заважаємо їй спокійно жити.

За рік ми з мамою змогли винайняти окрему квартиру. Я росла сама по собі, адже мама змушена була працювати на кількох роботах. Я намагалася добре вчитися і не засмучувати маму. Мені довелося дуже рано подорослішати. Однак нам вдалося вибратися з цієї прірви і стати на ноги.

Через важку роботу мама почала фізично здавати. Вона ніколи не щадила себе, не стежила за самопочуттям, тому було вже пізно, коли ми дізналися діагноз. Жодне лікування вже не давало надії.

Так я й залишилася одна у неповних 25 років. Так, був батько, та я про нього нічого не знала. Відколи він нас вигнав, він не давав про себе знати. Я не хотіла його шукати, адже вважала зрадником. Але… Він сам мене знайшов!

Я не знаю, де він взяв мою адресу, але одного разу я зустріла його біля свого під’їзду. Ще й здивувався, чому я його в гості не кличу. Я сказала, що згодна поговорити, але тільки тут, тому що пускати його до своєї хати не хочу. Я хотіла розставити всі крапки над “і” та навіки закрити цю тему.

Тато почав мене розхвалювати і розпитувати про все. Я перервала ці втішні оди і запитала його прямо, з якою метою він приперся.

Виявляється, його просто вигнали із квартири. Він продав своє житло, вклався у спільну нерухомість зі своєю новою дружиною і залишився біля розбитого корита, коли вона вказала йому на двері.

Судитися, мовляв, не буде, бо не має жодних законних прав на цю квартиру. Свого часу, щоб довести свою любов дружині, оформив все тільки на неї, чи якось так. Дружина ж з ним розлучилася і відправила його за вільним вітром. А він вирішив, що я його прийму та обігрію.

Я йому нагадала, як він вчинив зі мною і мамою. Через нього я втратила найближчу людину, тому не збиралася це прощати. Я попросила його більше мене не турбувати. Я йому нічого не винна. Ми квити.

You cannot copy content of this page