fbpx
Історії з життя
Коли у мене було вже п’ятеро діток, прокинулась одного ранку і зрозуміла, що інших почуттів, окрім знeвaги, до чоловіка не залишилося. Відтоді я просто «тримала» для дітей батька

Погано живуть ті, які все життя лише збираються жити (Публій Сір).

Сповідь. Про одне лише шкодую

Мені вже близько 60. Зростала у дружній щасливій родині. Змалку дуже любила читати, і батьки ніколи не шкодували грошей на нову книжку. Мріяла стати вчителькою літератури. «Вчила» ляльок, молодших сестер та їхніх подруг… Утім, хіба долі є діло до того, що ми собі надумали? Вона водить своїми шляхами.

У 17 закохалась. Він був старший за мене, здавався найкрасивішим, найрозумнішим, найнадійнішим… Як тільки отримала атестат, одружилися. Матуся радила почекати із весіллям, та хіба закохані дослухаються до чиїхось порад?

У червні зрозуміла, що чекаю дитину. Мої батьки вважали, що не варто відкладати вступ до педінституту, та чоловік зі свекрухою зчинив бучу: мовляв, що мені дорожче — родина чи якесь там навчання. Тож вирішила подавати документи наступного року.

Народився синочок. І… казка закінчилася: чоловік свою другу натуру показав. Став грубіянити, ображати. У хаті ні за холодну воду. З-під корови не вичистить, дров не нарубає… Ніколи не була ледача, проте в моїй родині всі допомагали один одному, а тут усе на мені. Який там інститут! Синочку ще року не виповнилось, а лелека знову до нас проситься. Невдовзі було у мене два сини. З одного боку — щастя, а з другого… Чоловік почав випивати, дебоширити. Потім дізналася, що вже тоді зpаджував. Та вірила, що це обов’язково минеться. Терпіла, працювала, недосипала, хотіла, щоб моя сім’я була не гірша за інші.

Коли у мене було вже п’ятеро діток, прокинулась одного ранку і зрозуміла, що інших почуттів, окрім знeвaги, до чоловіка не залишилося. Відтоді я просто «тримала» для дітей батька.

Два роки тому овдовіла. Діти живуть окремо, мають свої родини. Вони у мене золоті, часто телефонують, навесні приїдуть підремонтувати хату. Уявіть, я так натомилася за подружнього життя, що тепер насолоджуюсь самотністю, хоча більшість людей від неї страждає. А мені за щастя жити так, як хочу. Мені спокійно і затишно. Тримаю тільки кілька курочок, більшу частину городу віддала сусідці. Багато читаю, вишиваю, співаю у церкві, допомагаю стареньким сусідкам. Чоловіка, хай Бог простить, практично не згадую: про погане думати не хочеться, а хорошого майже не було. Всі образи, зpади йому давно простила. От тільки, мабуть, до останнього подиху пектиме душу, що так і не стала вчителькою.

Автор — Надія Шелестюк. с. Переселення Кагарлицького району Київської області.

За матеріалами – Вербиченька.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news суворо заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.

Фото – ілюстративне(pixabay.com).

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook