Коли у житті моєї сестри все налагодилось після вдалого заміжжя, на побуті нашої мами це ніяк не відобразилось. У сестри дім у три поверхи, а в мами вбиральня на вулиці. Звісно, ми із чоловіком, як могли мамі підсобляли, та з нашими статками не надто і виходило. А тепер, коли пройшли роки моя мама мені таке каже?
Нас у мами двоє дівчат було. Сама вона нас на ноги підіймала, тому ми ніяких статків ми не мали. Я доношувала одяг за сестрою, а вже на неї мама старчила чи не усім селом. Та не ми одні так жили, чи не всі наші знайомі.
Та от, минули роки і сестра моя поїхала у місто навчатись. Мама одразу сказала, що допомогти не зможе, а Оля на те не зважала – зібралась і подалась.
Згодом вона нам повідомила що таки потравила на бюджет і буде навчатись у педагогічному. Я тоді була дуже на неї ображена за той учинок, бо мама мусила брати і корову, і ще трьох свиней, і птиці більше, все, аби студентку прогодувати. А хто помічниця? Правильно – менша донька.
Оля приїздила рідко дуже, але торби брала справно. У місті вона не тільки навчалась, а й підробіток знайшла на вечірні години, аби було за що жити.
Я ж добре бачила, як мамі важко, тому про навчання і мріяти не сміла. Після школи, коли мене Павло заміж покликав, я одразу і погодилась. Уже за рік у нас і дитя перше з’явилось. Ми собі жили сім’єю.
Оскільки у нашому селі хати дуже дорогі, то я біля мами поки оселилась. Ми планували, як буде робота, то заробити на окрему хату. Ну, або, як уже бабусі моєї не стане, то переїхати в її оселю.
А от Ольга наша не просто вдало вийшла заміж, а дуже вдало. Чоловік у неї із дуже заможної родини і сам не простий, тож Ольга, що сир у маслі жила.
От тільки те ніяк на житті нашої матері, на її побуті не позначилось. Як була вбиральня і душ на вулиці, то так і стояло все. Звісно, ми там які косметичні ремонти мамі робили, бо ж ніби як воно і не наше, ми там тимчасово жили, та от до триповерхового Олиного палацу не дотягували.
Ото приїде Оля, привезе мамі яку техніку дорогу, а чи придбає їй путівку на відпочинок, ото і все, що ми від неї бачили. Я не раз казала їй, що вона не права і повинна б більше про нашу маму дбати, та де Оля слухала? Відвезе маму на огляд, придбає в аптеці все необхідне і вважає що більше нікому і нічого не винна.
Бабуся моя і досі жива, а ми так і не змогли зібрати грошей на власну хату. А звідки скажіть мені, якщо у нас четверо дітей? Чоловік їздив кілька разів на заробітки, але там же не людські умови, він повернувся, бо здоров’я важливіше.
А тепер, уявіть моє обурення і здивування, коли моя мама сказала, що свою хату заповість на нас двох із сестрою. Бачте, мамі невтішні новини спеціалісти повідомили вона вже серйозно у засвіти збирається, от і вирішила заздалегідь потурбуватись про своє майно.
Я аж підскочила: ну з якого то дива Ольга тут щось повинна мати? Хати у нашому селі дуже дорогі. Якщо подумати, то сестрі, яка жила заможно і ніколи про нас не згадувала повинно до всіх статків ще добрих 10 тисяч доларів додатись?
Намагаюсь матері пояснити, що у нас і діти і ми не такі багаті як Ольга, але вона мене не чує просто. До сестри зателефонувала, а та замість того, щоб увійти в положення, каже, що буде так як мама вирішила, тобто – порівну.
Я розгублена і просто не знаю, як тепер бути?
Головна картинка ілюстративна.
