Коли в Юлі вже була готова валіза і, як сама дівчина жартувала, віза, тобто квиток на потяг у кишені, на всіх парАх примчав Вадим, та не проводжати, а вмовити Юлю поїхати до нього. Вона відмовлялася, переживала, як це сприйме його столична мама, хлопець переконував, що вона буде тільки рада, а таксист звернув враз із дороги на вокзал і поїхав за вказаною Вадимом адресою

Юля навчалася в столиці. На останньому курсі коледжу познайомилася з Вадимом. Він був корінним киянином, проживав із мамою. Як на свій молодий вік, юнак уже був розчарований в дівчатах, але Юля видавалася йому зовсім іншою, простою, щирою, без різних дівочих забаганок у плані подарунків і ресторану.

Вони просто гуляли вулицями вечірнього міста, раз на тиждень ходили в кіно, ласували морозивом, розмовляли про сучасну музику і художню літературу. Юля знала ціну студентського життя і те, що Вадим ще ніде не працює, та й в силу свого виховання нічого не вимагала. З ним приємно було проводити вільний час, зайвого він собі не дозволяв, а дівчина і не чекала від нього більшого – освідчення, пропозиції вийти за нього заміж, адже майбутнього з ним не уявляла: столичний юнак і вона, дівчина, хоч і з великого, багатого, але все ж села.

Юля мешкала із подругою Вірою в кімнаті гуртожитку, яку вони після випускного повинні були звільнити для майбутніх поселенців. Але Віра вмовила Юлю ще не виселятися, оплатити помешкання, а самим зайнятися пошуками роботи в Києві. Юлі дуже не хотілося повертатися додому, розлучатися з Вадимом. Вона відчула, що вже його покохала, тож ще на місяць залишилася в Києві з надією працевлаштуватися, бо крім Вадима, дуже полюбила місто, де вирує життя в усій його красі, якої так потребує молода душа. Хотілося ще й ще раз побувати в театрах, куди організовано ходили групою, покататися по Дніпру, побувати на концертах.

Подруги наполегливо шукали роботи, розсилали резюме, ходили по співбесідах, та все було даремно.

Першою здалася Віра й поїхала додому. Чемоданний настрій був і в Юлі, та Вадим просив ще залишитися. Проте комендантка рішуче заявила: більше жити тут вона не має права, це не готель, а житло для майбутніх студентів.

Коли в Юлі вже була готова валіза і, як сама дівчина жартувала, віза, тобто квиток на потяг у кишені, на всіх парАх примчав Вадим, та не проводжати, а вмовити Юлю поїхати до нього. Вона відмовлялася, переживала, як це сприйме його столична мама, хлопець переконував, що вона буде тільки рада, а таксист звернув враз із дороги на вокзал і поїхав за вказаною Вадимом адресою.

Тамара Сергіївна зустріла Юлію підкреслено-ввічливо, провела в кімнату, а синові на кухні вичитувала за нікудишнє виховання дівчини, що переступила поріг їхньої квартири з порожніми руками: «А де ігристе й торт?» Вона безцеремонно відчинила кімнату, в якій Юля ще не встигла розкласти речі, і запропонувала їй збігати в магазин за тортом до кави.

За столом Тамара Сергіївна зразу розставила всі крапки над «і»: «Знаю, що ти ще не знайшла роботу, то й не платитимеш за проживання, зате допомагатимеш мені із прибиранням, приготуванням обіду, купуватимеш продукти за мої гроші та які скажу. Ми з Вадиком дотримуємося здорового харчування».

Як не старалася Юля догодити господині, але та все частіше нарікала, що сидить на її шиї, вештається цілими днями по співбесідах, а толку нема. Вадима вона й не підганяла шукати роботи, але ж він її син, а хто вона.

Коли зателефонувала мама, Юля їй розказала, що поки без роботи, живе в хлопця, бо попросили з гуртожитку. Мама Оля, людина давніх традицій, розцінила це як знак, що донька зібралася заміж, залишила господарство на тата, взяла гостинців й подалася в столицю знайомитися із зятем. Вона зателефонувала з вокзалу: «Взяла таксі, кажи адресу». Юля була приголомшена вчинком мами, але діватися була нікуди.

Як тільки Ольга переступила поріг квартири, на голову Юлі посипалися докори, чому вона не повідомила про приїзд мами, осоромила її перед гостею, бо нема чим пригостити. «Навіщо щось готувати? – сказала мама. – Я не з порожніми руками, якщо ви надумали таку справу». «Яку справу? – здивувалася Тамара Сергіївна». «Та ж до весілля готуватися треба. Інакше чому ви мою доньку до себе прийняли»? – вкрай збентежено говорила жінка. «Просто пожаліли дівчину, якій поки що нема де жити, а про весілля й мови бути не може». “Як це нема де жити”? – зміряла поглядом дочку Ольга.

– Мамо, давай за стіл, бо вже пора обіду, – намагався розрядити незручну ситуацію Вадим, – вже всі зголодніли, а за столом і поговоримо.

Ольга знову розцінила все по-своєму:

– Ви не переживайте, ми з чоловіком відклали кошти на весілля доньки.

Та коли Тамара Сергіївна скривилися при вигляді домашньої ковбаси та твердого сиру, що вмить нарізала Юля, і зверхньо сказала(щоправда, ледь помітно було, що вона ковтає слину): «Ми такого жирного, як ви в селі, не їмо ніколи», Ольга не витримала: «Я все зрозуміла, догодити вам неможливо. Доню, збирайся, нам тут не раді».

Всю дорогу додому дочка й мати дорікали одна одній: Юля – що мама з коханим розлучила, з міста забрала; Ольга – що дочка її легковірна й осоромити родину може, а що люди скажуть, що на віру жити хоче.

У селі для Юлі робота знайшлася зразу: у місцевого фермера. Та щасливою дівчина себе не відчувала, вона не розуміла, за ким чи за чим скучає більше – за Вадимом чи за міським життям, до якого так звикла за чотири роки навчання.

Та неждано-негадано зателефонувала із сільської ради: її розшукує якийсь хлопець, що знає тільки назву села, але ні вулиці, ні номера будинку не пам’ятає.

«Хтось із однокурсників», – припустила Юля, та очам своїм не повірила, коли побачила Вадима.

– Повертайся, не можу тебе забути, – просив хлопець.

– Навіщо? На маминій шиї сидіти? А тут у мене робота, зарплата немала, від односельців повага.

– І мені обіцяють роботу, недаремно ж комп’ютерний коледж закінчив. А ти ж казала, що любиш місто, – Вадим не втрачав надії переконати дівчину.

– Та воно мене не любить і не приймає, як і твоя мама.

– Але й мені в селі буде важко.

Юля вирішила поставити в цій розмові крапку, ні на що не сподіваючись:

– Спеціалісти потрібні всюди.

Проте Вадим схопився за ці слова, як за рятівну соломинку.

Пройшло кілька років, щасливих років спільного життя молодого подружжя, що працювало у фермерському господарстві за спеціальностями, здобутими в місті. Вадим закохався в село, і мама, Тамара Сергіївна, полюбила тут відпочивати. Адже сучасний будинок Юлиних батьків нічим не відрізнявся від усіх зручностей міської квартири. А в драмтеатри чи на концерти можна час від часу їздити всією родиною на власному мікроавтобусі.

You cannot copy content of this page