Мій чоловік чомусь вважає, що я маю йому дякувати за те, що він мені лишає квартиру в цьому будинку, хоч добре знає, хто живе в цьому під’їзді.
– Я тобі все залишив, тому залиш мене в спокої, – ось так мені сказав чоловік, якого я двадцять років на своїх плечах тримала.
Визнаю, що ми з Толею були гарною парою. Хоч роки я жила з думкою, що не за того друга вийшла заміж, це теж не буду приховувати.
Але тоді вони з Сергієм були на рівні, нічого не говорило, що в реальному житті вони будуть на зовсім різних щаблях.
Отож, ми одружилися і пішли жити до його батьків. Толик вчився і працював, але я наполягала аби ми жили окремо від його батьків.
Так ми переїхали в гуртожиток. Але я тоді вірила, що в чоловіка все вийде, тому займалася синами і домашніми справами.
Коли Толик отримав диплом, то я розраховувала, що він так само стрімко буде посуватися і по кар’єрній драбині, але виявилося, що він в цьому плані геть не амбітний. Є робота і добре.
Зате Сергій вже став начальником відділу, одружився і запросив до них на новосілля.
Що я мала казати чоловікові, коли бачила ті просторі кімнати, новий ремонт і сяючу дружину Сергія?
Так, я мовчала. Моя горда мовчанка була голосніша за рупор, але Толик нічого не помічав. Його все влаштовувало.
П’ять років ми жили в гуртожитку і ввесь цей час я була змушена дружити з дружиною Сергія Лілею, вона часто запрошувала мене в гості, а я не могла відмовити, адже Сергій начальник.
Якось я попросила його замовити слово за Толика. Той сказав, що давно так і робить, але мій коханий вже дуже пасивний в роботі чоловік.
Я підкидала чоловікові ідеї, просила завести знайомства, казала, що готова організувати сімейну вечерю, але чоловік на все казав «ні».
Сергій стрімко піднімався кар’єрними сходами, хай і завдяки родинним зв’язкам, але я могла так жити, їздити за кордон і хвалитися одягом. Я не могла змиритися з тим, що ми живемо гірше за Сергія.
Так, я порівнювала чоловіка до його друга, скоріше я ставила його в приклад успішної людини, кожна б так зробила на моєму місці.
Нарешті й ми переїхали в нову квартиру, в той самий будинок, де жив Сергій. Для мене це було дуже важливо, адже ми потроху мали зрівнювати шанси. Не знаю, яке чудо сталося в чоловіка на роботі, але я була певна, що все це завдяки моїй унікальній жіночій мотивації – диван в сусідній кімнаті.
Хіба я винна, що не вміла ласкаво шепотіти про кар’єру?
Він вибрав мене, бо я завжди була дуже прямолінійною.
Далі ставало все краще і краще, бо Толю призначили Головним Інженером, а Сергій, який звик до незаслужених посад, змушений був звільнитися.
Звичайно, що ввечері я прийшла до Лілі і висловила співчуття.
Тепер я ще чіткіше розуміла, що головне не просто йти вверх, головне не впасти вниз, тому я знову почала заохочувати чоловіка.
Я хотіла, щоб він продовжував ставити високі цілі. Коли я почала вимагати більшого – подорожі, Дубай, ширші можливості – я хотіла, щоб він продовжував розвиватися, щоб ми не зупинялися на досягнутому.
Але, коли я почала вимагати більшого, Толя відмовився. Він заявив, що втомився від “змагань” і хоче допомогти синам.
Я не могла це прийняти і продовжувала наполягати на своєму.
Чоловік все частіше мовчав, як і я. Коли він поїхав у відрядження, я й подумати не могла. що він не повернеться.
Коли я нарешті йому зателефонувала, то він спокійно сказав:
– Я не вернуся, залишаю тобі все майно, насолоджуйся життям.
Вже в його начальника я дізналася, що Толю перевели в столицю, дали житло і офіс ген директора. Він не порадився зі мною, просто поїхав з однією валізою.
Я намагалася достукатися до чоловіка, пояснити, що я діяла нам на благо і не хочу бути покинутою дружиною. Як я людям в очі дивитимуся?
«Ірино, годі мені дзвонити, – заявив Анатолій. – все своє майно, рухоме, і нерухоме я переписав на тебе. Чого тобі ще від мене треба?»
«Чого мені треба?» – спитаєте ви? Мені потрібна подяка за роки підтримки і це не якась квартирка в області.
Я знаю правду. Він збрехав, коли сказав, що «ситий сімейним життям». Я знаю, що за його втечею стоїть нова жінка. Він скористався моєю енергією, моїм натхненням, моїм запалом, щоб досягти вершини, а тепер втік до тієї, хто просто прийме готове. Це ціна, яку я заплатила за його кар’єру.
Я його зробила. Я його підняла. А він обрав втечу. Усе це майно – це лише плата за моє виснаження, за мої нескінченні нерви, за моє життя, віддане його успіху. І знаєте що? Це занадто низька ціна.
А ви що скажете?
