У мене Богдан – пізня дитина. Я привела його на світ для себе, бо той чоловік так і не захотів взяти відповідальність за сина. Я виховувала його сама. Я намагалася зробити з нього чоловіка, який буде відповідати за свої вчинки.
Я завжди казала йому, що родина створюється один раз. Я попередила його, що жінка має бути одна на все життя.
Коли він привів Юлію знайомитися, я одразу спитала його:
– Сину, це та єдина? Одна на все життя?
– Так, мамо, – впевнено сказав мені син.
Мені не залишилося нічого іншого, як прийняти його вибір. Я дивилася на Юлю і думала про своє майбутнє. Я постійно міркувала, хто мене догляне, якщо не вона. Хто приведе до мене онуків, тому почала брати на себе багато домашніх обов’язків, щоб полегшити їй життя. Кожних вихідних я йшла на ринок. Я ретельно вибирала свіжі овочі, м’ясо. Потім поверталася додому і стояла біля плити багато годин. Я готувала котлети, варила велику каструлю бульйону з домашньою локшиною, пекла пиріжки з м’ясом та капустою. Я складала все це у великі сумки і несла до їхньої квартири.
Онуки, Денис та Артем, дуже раділи моїм приходам. Вони відразу бігли на кухню, сідали за стіл і починали їсти. Я дивилася, як вони їдять, і відчувала спокій. Юлія ж завжди дякувала, але ніколи не пропонувала допомогти мені з приготуванням наступного разу. Богдан іноді сідав поруч зі мною на кухні і казав їй, що за стільки років спільного життя він хотів би побачити, як вона сама готує вечерю для родини. Він говорив це спокійним тоном, але я бачила його втому.
Юлія сміялася і відповідала йому, що після її страв у всіх будуть боліти животи. Вона йшла до іншої кімнати і продовжувала займатися своїми справами. Я чула ці розмови, але не втручалася. Я залюбки виконувала цю роботу, бо мені хотілося завоювати прихильність Юлії. Мені була потрібна впевненість, що вони не залишать мене саму. До того ж, мені було шкода сина. Він дуже багато працював і хотів їсти нормальну домашню їжу.
Я не шкодувала грошей на подарунки для Юлії. Вона постійно говорила, що їй не вистачає коштів на новий одяг чи якісну косметику. Вона скаржилася на ціни в магазинах. Я віддавала їй частину своїх заощаджень. Я купувала їй речі, які вона просила. У Юлії з’являлося нове вбрання, дорогі креми для обличчя. Вона витрачала дуже багато часу на свій зовнішній вигляд. Вона постійно ходила в перукарню, купувала нові сумки. Богдан натомість виглядав зовсім інакше. Він був її однолітком, але здавалося, що він набагато старший. Він постійно ходив у старих речах. Його обличчя стало змарнілим. Він мало спав. Він багато часу проводив на роботі, щоб забезпечувати родину всім необхідним. Він віддавав усі зароблені гроші Юлії.
Коли мені стало дуже важко пересуватися через біль у спині і я місяць не виходила з дому, Богдан сам почав займатися всією роботою. Він приходив до мене вранці, приносив продукти, готував їсти. Потім він йшов на роботу, а ввечері повертався до своєї квартири і прибирав там. У Юлії ніколи не було часу на домашні справи. Вона завжди говорила, що дуже зайнята в офісі.
Одного вечора Богдан прийшов до мене. Він довго мовчав. Я бачила, що він дуже засмучений і запитала його, що трапилося. Він сказав, що більше не може витримувати таке ставлення до себе. Далі розповів, що друг сказав йому, що його жінка, як з картинки, а він носить цей светр ще зі студентських років.
Богдану було дуже соромно це слухати.
Я вислухала його і не відчула обурення щодо слів друга та й чи друг це? Я вважала, що красива дружина – це показник статусу чоловіка. Я сказала йому про це прямо. Я переконувала його, що люди будуть думати, що він добре забезпечує родину, якщо Юлія має такий гарний вигляд. Я сказала, що він повинен пишатися цим. Богдан подивився на мене з розчаруванням. Він нічого не відповів. Він допив чай, підвівся і пішов додому. Ми не поверталися до цієї розмови.
Якось на об’єкт до Богдана влаштувалася нова кошторисниця — Надія. Вона сама ростила дитину, була спокійною, доброю. Богдан вперше відчув, що таке щира турбота, коли вона просто пригостила його гарячим чаєм із термоса у холодну зміну.
Восени Юля заявила, що їде з дітьми за кордон. Богдан намагався відмовити, але вона не слухала його. Я стала на сторону невістки – за кордоном більше перспектив і спокійніше, переконала сина, що так буде краще.
Я не знала, що син почне ходити до Надії!
Наступного дня Богдан прийшов до мене і зізнався, що хоче розлучитися з Юлею та почати нове життя з Надією. Я перелякалася. Для мене це був крах усього, чому я його вчила. Я влаштувала скандал, соромила його, нагадала про дітей. Казала, що чоловік має терпіти будь-яку дружину заради сім’ї, а кохання — це тимчасове.
Син опустив руки. Надію він залишив, з Юлею вони жили на відстані.
Минули роки. Юля вийшла заміж за якогось іноземця, онуки вже не повернуться в Україну, вони й про батька й не згадують, а що казати про мене? Надія давно виїхала в іншу область і має свою сім’ю.
Тепер ми з Богданом живемо удвох. Він вже сивий, мовчазний чоловік, хоч йому й п’ятдесяти нема. Я дивиюся на нього і розумію, що його туга не минає. Якщо так і далі піде, то ще я буду за сином глядіти, а не він за мною.
Я щодня питаю в вищих сил – чому вони так зі мною вчинили, я ж все робила правильно, а опинилася в такій ситуації.
