Нас сама доля з Олексієм поєднала. Тоді у потязі розговорившись, ми зрозуміли, що просто створені одне для одного. ще й їхали у один пансіонат відпочивати, хіба ж простий збіг? За пів року спілкування він зробив мені пропозицію і я з радістю погодилась, адже не уявляла свого життя без нього.
Ми дуже любили одне одного, і нам здавалося, що ми будемо дуже щасливими. Ми подали заяву в РАЦС і того ж вечора Олексієм повів мене знайомити зі своєю мамою.
– Ой, людоньки! – Заголосила з порогу майбутня свекруха, – Олексію, синку, це ж хто у нас тут такий? – оглянула мене з голови до п’ят і повернулась до мене спиною, – А діти? Добре, якщо на тебе схожі будуть. А якщо ні? Про себе не думаєш, то хоч про них подбай.
Олексій був явно не вдоволений такими словами. Я хотіла побігти звідти геть в очах сльоз стояли, але Олексій попросив залишитись:
– Я дуже тебе люблю! І щоб там не говорила моя мама, ми все одно з тобою одружимося!
Ми одружилися. Наше весілля було дуже скромним. На весіллі були тільки наші друзі, мої батьки і, звичайно ж, прийшла і свекруха.
Тільки от поводилася вона вельми дивно. Прийшла у всьому чорному і увесь вечір голосно зітхала і втирала сльози. Постійно повторювала:
— Олексійчику, Олексійчику, як же ж так? Як же я тебе не вберегла, синку?
Таке враження ніби не на забаву прийшла, а в останню путь його проводжала.
Але на цьому вона не спинилась. Ми уже три роки разом і щодня вона телефонує моєму чоловіку. Я знаю про що вона його постійно просить і від цього ще більш неприємно.
Щодня вона просить у нього тільки одне: розлучитись і повернутись додому. Каже, що все простить і забуде його помилку.
Не розумію, чому вона так себе поводить. Олексій просить забути і уваги не звертати, а мені неприємно дуже. Це одній мені так пощастило? Так хотілось великої і дружної родини. Може вона ще зміниться?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
