Коли я хату свою продавала, то сусідка попереджала про те, що я під тином залишусь на старість, але я хіба слухала. Жила я у доньки на той час уже три роки як, усе було прекрасно. Ну хіба ж знала я як усе обернеться за якихось пів року?
От знаєте, напевне лиш у такі роки роки, потрапивши в таку ж як я ситуацію, приходить розуміння, що старість і мудрість, то різні речі. Все життя прожила, вважала себе мудрою і розумною жінкою, а життя показало, що й близько такого немає.
Так от. Коли моя донька мамою вперше стала, то покликала мене із села до себе в столицю на поміч. У них із зятем своя справа була – на ринку торгували. Так їй на роботу треба, а з дитям нікому лишитись. От я й поїхала. А як? Хто дитині допоможе крім мами рідної?
А діти, то квіти. Посипались одне за одним у них. Через три роки я вже бабуся чотирьох онуків. З двійнею нам найважче було. Проте, справу свою донька із зятем полишати наміру не мали, то я і няня і повар і прибиральниця у них у домі.
Подумали ми, порадились. Ну чого дім у селі мій пусткою стоїть? Їм якраз на Петрівці місце запропонували хороше, а оренда дорога. Разом і вирішили, що буде правильно дім у селі продати, а на ті гроші і товар купити і магазинчик відкрити. У нас будинки дорогі, тож стало на все, ще й зять на картку поклав кілька тисяч.
Коли я хату свою продавала, то сусідка моя говорила, що той вчинок мій дуже нерозумний. За її словами гроші, ніколи куточка свого не замінять, як би я того не хотіла. Та хіба я її слухала? У мене ж товар, онуки, донька, зять у голові були. Яка хата? Що ти розумієш, Зінко?
А тут лютий 24… Донька зібрала дітей і уже ввечері подалась за кордон. Кликала мене, але зять просив залишитись, бо йому допомога потрібна була у торгівлі. Вирішили, що я із зятем поки розберемось з роботою, а доня хай дітей рятує.
Ну і от! Донька за кордоном уже рік як. Повернутись може, але не хоче. У столиці ніби як і спокійно, але періодами. Зять просить повернутись, а вона зі своєї Данії їхати не збирається, каже що зробить усе, аби там коріння пустити і якщо на те пішло, то зять до неї приїде, коли матиме можливість.
Бачу, що стосунки між ними зіпсувались геть. Ну і не сліпа я – у зятя є хтось, надто часто він поночі додому вертає.
І ось у цій усій каші я лишилась зайвою. Живу у квартирі зятя, свого дому вже не маю. Працюю з ним ніби як, але зарплату не отримую, адже всі гроші йдуть доньці, а я і нагодована і одягнена, що ще бабі треба?
Говорила з донькою, просила повернутись, але та і чути про це не хоче. Мене до себе не кличе і про те, що мені робити теж ні слова:
— Мамо, все складно, давай не починай свої вигадані негаразди тут розповідати!
От так. І як мені тепер бути? Все згадую свою сусідку Зіну. Невже і справді під тином залишусь?
24,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
