fbpx
Історії з життя
Коли я нарешті знайшла весільну сукню своєї мрії, поїхала додому за грошима. Перевернула всю шафу догори дригом, але нашої з чоловіком весільної “заначки” не знайшла. Телефоную йому, плачу, а він так спокійно просить його зачекати, мовляв все пояснить і хвилюватись нічого

Ми з чоловіком живемо разом з його мамою. Але ще тоді він не був моїм чоловіком, але я буду його називати так.

Отже половина квартири належить йому, а друга половина – його мамі. Квартира дісталася їм від його батька. Але в свекрухи ще є дочка, від другого шлюбу.

Сестра чоловіка рано вийшла заміж і стала мамою. Вчитися і працювати вона не хоче, тому сидить удома і нудьгує, а її дитина другий рік ходить в садок. Натомість свекруха працює за графіком.

На вихідних ці жінки збираються у нас вдома і починається: принеси, подай, піди. Варто їм лиш відмовити, як увечері починається з’ясовування стосунків.

Але ж спочатку у нас зі свекрухою були хороші відносини, ми навіть вели спільне господарство. Ну, це в її очах воно було спільним, а в моїх це виглядало трохи інакше. Ми з чоловіком все купуємо і за все платимо, я готую і прибираю, а свекруха витрачає свої кошти куди їй заманеться.

Коли чоловік став безробітним, то вона заявила:

– Все, діти, кожен сам за себе. Я вас самотужки годувати не збираюся.

Вона поділила полички в холодильнику і сама зібралася платити за свою половину квартири.

Через декілька тижнів чоловік влаштувався на роботу з ще більшою зарплатнею. Свекруха відразу ж завела розмову про повернення загального побуту, але я їй відмовила .

Коли у нас все було добре, то свекруха не цуралася користуватися нашим, а коли у нас з’явилися негаразди – вона відразу ж відокремилася.

Свекруха на мене образилася і почала робити дрібні пакості. Сестра чоловіка із задоволенням приєдналася до неї. А мені все одно було, на всі їхні старання. Адже я маю 3 сестри і знаю, що це таке.

Ми з чоловіком давно хотіли укласти шлюб, але все відкладали. Я завжди хотіла красивого весілля. Розуміла, що це просто купа грошей на вітер, але нічого не могла з собою вдіяти, бо це була моя мрія з дитинства.

Кредит на весілля ми вирішили не брати, тому 2 роки відкладали гроші на нього. До речі, як тільки ми перестали годувати свекруху за свій рахунок, то процес накопичення пішов швидше.

Ми порахували всі наші заощадження і подали заяву в РАЦС. Свекруха цьому не зраділа. Вона завжди надіялася, що ми розлучимося і всі фінанси сина знову опиняться в її розпорядженні.

Я весь свій вільний час почала приділяти пошукам ідеальної сукні своєї мрії і не звертала уваги на незадоволені обличчя свекрухи, і її дочки. Як виявилося, даремно.

Коли плаття було знайдено, я побігла додому за грошима, але в нашому схованку було порожньо. Я, вся в сльозах, зателефонувала чоловікові. Він сказав, що прийде додому і все пояснить. Те, що я від нього почула, це було щось неймовірне.

Наші гроші взяла свекруха. Вона віддала їх своїй дочці для ремонту квартири. А то «бідна дівчинка, ще й з дитиною, живе в нестерпних умовах, а ми тут пишне весілля святкувати зібралися».

Свекруха пообіцяла чоловікові повернути гроші. Так, вона повернула 500 гривень і все. Зробити чоловік нічого не міг. А ці дві пані ходили і тішилися з мене:

– Ну нічого, потім весілля зіграєте, якщо не розійдетеся!

Коли я запитала в свекрухи, коли вона поверне мою половину позичених у нас коштів та видала:

– Ой, а я і не знала. Я ж звикла, що ти за рахунок сина живеш. Я й подумати не могла, що ти теж щось там заробляєш. Я все поверну, чесно!

Заміж за свого чоловіка я таки вийшла, адже він прекрасна людина. З цієї історії я винесла урок і неабиякий, тому одразу після весілля ми узяли квартиру в кредит, але для того щоб оплатити перший внесок, довелось продавати ту, в якій чоловік жив з матір’ю.

Оскільки половини вартості вона нам сплатити не могла, то пішла у банк брати кредит, аби виплатити нам ту суму.

Треба було її чути. Людоньки! Вони ж тепер з донькою вдвох лишились і дитина мала з ними. А за кредитом платити треба. Ми не можемо допомогти, бо самі щомісячно виплачуємо, от вони там тепер і з’ясовують між собою, хто кому і скільки винен.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка ілюстративна – pexels.

You cannot copy content of this page