Коли я побачила, що нам у каструлі знову суповий набір вариться, то мало не заплакала. Відкрила морозильник уже добре знаючи, що там побачу. Так і є – мама акуратно розфасувала крила, гомілки і філе у чотири різні пакетики. Це вже в шосте за місяць так і поїде це все моїй сестрі.
Коли обставини змусили мене виїздити із дому. то не вагаючись навіть, я прийняла мамину пропозицію і оселилась із дітками у неї.
Чоловіка у мене немає. там довга і неприємна історія, однак, я мала власну квартиру, хоч щось хороше від нього та залишилось.
Жила я у невеликому, затишному містечку, нажаль, нині його назва в усіх новинах. Звісно, всі ми віримо. що зможемо повернутись колись, що станеться чудо, але я бачила вулицю на якій колись жила… повертатись мені і дітям нікуди, нажаль.
У мами я уже другий рік. одразу по приїзді пішла працювати у бригаду до місцевого фермера. Вадим Олексійович вирощує городину. сад має чималий, малину і жимолость з полуницею. Роботу маємо від ранньої весни і до заморозків. Ото два місяці відпочиваємо і знову “в поля”.
Я важко дуже працюю, тут нема де правди діти. Чи спека, чи вітер, чи дощ. а може приморозок. а роботу ми робимо. Тримаюсь, бо варіантів більше немає. а їхати за кордон не хочу, адже це означало б дітей залишити, а вони нині не в тому стані.
Заробле витрачаю на те, аби поліпшити умови проживання наші, та й на господарство чимало йде. Мама моя завжди тримала багато птиці, а як я приїхала, то вже поголів’я перевалило за чотири сотні.
Люди з усього району з’їжджаються до нашого подвір’я, адже мама і качки і гуси і цесарок і бройлерів продає. Годує мама все тільки натуральним зерном, гуси і качки плавають у ставку, що поруч нашого дому, то покупці у чергу стають за таким добром. та й мама вміє так усе подати, що люди витрачать чималу суму і їдуть неймовірно задоволені додому.
Роботи у мами біля того всього багато дуже. Звісно, що і я і діти допомагаємо і гарно. Той хто має господарство зрозуміє чого варто догледіти сто бройлерів, а чи виходити двісті гусей.
Мама моя ніби як і не стара ще, але ж руки не з бетону. Вона не може вже все встигнути охопити і зробити, то я на себе практично всю роботу і перебрала. Інколи, так виморюсь на роботі, а потім і вдома, що у дім не заледве заходжу. Ото лиш і стає сил, що на ліжко лягти і забутись важким сном.
Але останнім часом мені вже нічого не миле і робити вдома ні сил ні бажання я не маю. Чи то я заклопотана раніше була і не помічала, а може просто не хотіла бачити такої несправедливості?
Щотижня у містечко що поруч нашого села мама відправляє передачу для сестри моєї. Купує сиру п’ять кілограм, запаковує сто яєць і обов’язково туди ж три курочки і гуску.
— Чого ніна має у магазин іти купувати, якщо все це у нас є?
Ніночка ж коли приїздить, то лиш до подружок на гостину ходить і у мами вчергове гроші позичає. Все. До господарства вона навіть не підходить. Що ви? Вона ж там нічого не розуміє, лиш ото нашкодить.
Вчора була крапля найостанніша. Я у неділю цілий день гної возила у сараї лад наводила, а сестра моя на годалці попереду хати із книгою сиділа. Бачила вона мене добре, кілька разів сміючись фото робила, але з місця аніруш.
Ввечері дивлюсь, а мама моя знову суповий набір нам на суп варить без краплі м’яса, а от сестрі напакувала цілу полицю у холодильнику. коли сестра все те в авто своє заносила, я запитала, а чи бува не важко їй і чи не надто багато вона до рук узяла.
— Це ти до чого? – підняла вона здивовано брову.
— А до того, що здоров’я такі сумки у машину складати є, а допомогти мені так не було.
В розмову мама втрутилась, сказала, що сама б доньку не пустила у хлів меншу. адже та відпочити приїхала а не у свій вихідний коло нашого господарства спину гнути.
— Не нашого, мамо, а твого. – кажу уже геть втративши контроль над собою. – То я можу у вихідний допомагати і трудитись, а пані лиш плоди праці нашої годна у авто скласти і все. А знаєте, я напевне теж уже здоров’я не маю, як і діти мої. Легше мені придбати м’яса і яєць у магазині і наїстись досхочу, ніж от тут так важко працювати і лиш суп із кісток отримати.
Мама в сльози, сестра виставила торбу грюкнула дверима і поїхала.
Тепер не розмовляють зі мною обоє. Бачте, я їх образила.
Але чим? ну хіба ж я не правду сказала?
14,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
