У свекрухи відпустка. Це ж так здорово! Дочка її і зять поїхали у відпустку на кілька тижнів. Хіба не чудово?
А онуків свекруха забрала. Що ж вдієш?
Діти досить дорослі вже, шість років та чотири роки. Не немовлята, бабуся може наглянути.
Я і мій чоловік живемо в домі свекрухи. Нашому власному синові менше, ніж тим дітям — лише одинадцять місяців.
Дочка свекрухи вилетіла ввечері в суботу. А вже у неділю зі свекрухою зв’язався директор її підприємства та попросив, щоб та вийшла на роботу. Це було лише прохання, адже у співробітниці яка залишилась якісь там сімейні обставини і вона зможе працювати, але віддалено, а це не надто зручно.
– Я вас дуже прошу, – сказав він.
Свекруха вмить погодилася. Жодного слова про те, що має теж сімейні обставини, навпаки – побігла на роботу з радістю. Вона все одно забере свою відпустку пізніше, взимку. А зараз їй зовсім якось усе одно, що з залишеними на неї дітьми доведеться сидіти мені!
Ні, я не бачу нічого такого в тому, щоб іноді доглядати дітей. Зазвичай я завжди погоджувалась, якщо мене просили з ними погуляти. Але ж це не означає, що я хочу цілими днями возитися з чужими малюками. Я справлюся, тут нічого такого, але ж тут не все так просто. Ті діти дорослі, постійно розкидають іграшки. А моя дитина повзає і все, що знаходить тягне до рота. я ні на мить не можу відвернутись.
Вона працює до восьмої години, потім приходить додому, приймає душ, готує собі перекус і лягає відпочивати. Не звертає уваги на дітей. Вона ж утомилася на роботі. А я ні від чого не втомилася за день!
Свекруха вчора згадала – як би між іншим, – що у вихідні старший з її онуків заїде до нас на кілька днів. Йому десять. Старший син разом зі своєю дружиною збирається відвідати її батьків. Я ж сказала, що їду на два тижні до своїх батьків на гостину, вони запрошують, адже у батька ювілей, потрібна допомога.
І тут розпочалося! Свекруха не відразу усвідомила те, що саме я сказала, а потім заявила, що я просто повинна повернутися наступного дня або ж захопити з собою діточок її доньки і сина.
— Куди я малих подіну? Що я повинна робити? Я ж працюю.
Я відповіла, що у дітей є інші дід із бабусею, може вони зможуть доглянути. Це не моя сфера відповідальності. узагалі дуже цікаво виходить, що всі не можуть, от тільки я повинна через не можу.
Свекруха, навіть чоловіку моєму зателефонувала. він на заробітках і повинен був якось вплинути на мене, напевне. Але він завше на моєму боці і сказав, аби я вже сьогодні їхала а всі негаразди повинен вирішити той, хто став їх причиною.
Не знаю тепер, що робити: таки поїхати? Чи залишитись ще хоч до п’ятниці, аби допомогти свекрусі? Хоча сили вже під кінець. Все ж чужі діти – не свої.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
