Останнім часом Марина, квартирантка Валентини Михайлівни, ходила якась незвично задумливо-мовчазна. Уже другий рік вона вчиться в агротехнікумі їхнього районного містечка. Мама з татом далеко, тож свої секрети дівчина звіряє тітці Валі.
Дочки хазяйки повиходили заміж і роз’їхалися. Тож Валентина Михайлівна разом із чоловіком раділи, коли у них оселялися студенти. Марина своїм характером та поведінкою відразу припала до вподоби. Та й для дівчини тітка Валя стала незаперечним авторитетом. Вона, як мама, вміє ненав’язливо підказати, навчити, пояснити. Їй можна довіряти — вона не буде сміятися чи соромити. Маринка розповідає їй і про навчання, і про подружок, і про Максима… І раптом така зміна — дівчина замкнулася в собі, ніби щось переживала. Що ж могло трапитися?
Життєвий досвід підказував Валентині Михайлівні, що справа у Максимі. Цей хлопець у житті дівчини з’явився нещодавно. Він трохи старший, теж з їхнього технікуму. Її дівочі мрії ще не сягали так далеко, щоб думати про спільне майбутнє, але певне місце в її житті він уже зайняв. Може, посварилися?
Валентина Михайлівна вибрала зручний час над вечір, коли чоловіка не було вдома, і підсіла до Марини. Розповіла про телефонні розмови з дочками, про витівки онуків, своє самопочуття (саме були магнітні бурі), а потім запитала у Марини, як її справи. Поцікавилась спокійно, без тиску, чому давно не заходив Максим. І Марина розповіла.
— Коли я поїхала до батьків, дівчата бачили його в кіно разом із Наталею. Вони обнімалися… А тепер Максим поводиться зі мною так, наче нічого не сталося. Виходить, він і мене, і Наталку обманює, — голос дівчини тремтів.
— Заспокойся, дитино. Звісно, тобі образливо, але, можливо, добре, що ти дізналася про нього, справжнього, ще на початку вашого знайомства. Доля дала тобі підказку.
— Але ж він такий гарний… — по Марининих щоках покотилися сльози.
— Знаєш таку приказку: не все те золото, що блищить? Звичайно, краса приваблює, особливо на початку знайомства, та коли людина негарна своїми вчинками, то зовнішність нічого не варта. Ось що я тобі розповім.
Валентина Михайлівна передихнула і продовжила:
— У мене весела вдача, тож замолоду мала багато друзів і серед дівчат, і серед хлопців. Але єдиного, коханого у мене довго не було, хоча моєї прихильності добивалися аж три кавалери. Мені було весело, коли ми скрізь ходили вчотирьох. Подружки сміялися: не води хлопців за носи, вибирай. Я вагалася між двома — гарними, веселими, дотепними. Стосовно третього — мовчазного й сором’язливого — я не була безкритичною.
Та якось потрапила до лікарні. Там провідували мене всі залицяльники. Перші двоє прибігали з квітами, шоколадками, яких мені не можна було їсти, та з жартами, які чомусь у лікарняній палаті не сприймалися… А третій — неговіркий — прийшов із… курячим бульйоном. Мовляв, спитав у доктора, що мені можна їсти, і от наварив під маминим керівництвом. Не повіриш — той бульйон видався мені не просто смачним, а якимсь цілющим. Потім хлопець розповів про новини в технікумі, про спільних знайомих… Я дивувалася його вмінню делікатно зіронізувати, дотепно, але незлобливо підкреслити чиїсь риси характеру. Ми розмовляли кілька годин, хоча раніше наше спілкування обмежувалося кількома фразами. Наступного дня я вже чекала його приходу, а візити перших двох кавалерів мене дратували. Не розуміла, як такі базіки могли мені подобатись?
— А що було потім? Де той третій зараз? — спитала Марина.
— Он у дворі дрова рубає, — Валентина Михайлівна засміялася. — Ніколи не пожалкувала, що вибрала саме його. Це й справді моя друга половинка: надійний, добрий, чуйний. Він для мене найгарніший. Інколи навіть лячно стає, що могла помилитися. Правду казала моя бабуся: краса — до вінця, а життя — до кінця. Я тепер добре розумію ці слова… Тож і тобі, Маринко, скажу: не сумуй і не жалкуй, немає нічого такого поганого, що не обернулося б на краще. Ще зустрінеш свою долю. У тебе все життя попереду…
Марина усміхається, а Валентині Михайлівні відлягло від душі: з дівчиною все буде гаразд…
Автор – Олеся КОСТЕНКО.
За матеріалами – Вербиченько.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Фото – pixabay.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!