Коли я росла то була певна, що маю житло на майбутнє, адже бабуся була власницею аж двох квартир. Але коли заміж вийшла і попросила ключі, та на мене здивовано поглянула і заявила, що я не маю до того майна ніякого відношення.
Скільки добра треба одній людині? А якщо людина у віці і на пенсії? У всіх знайомих бабусі і дідусі найперші помічники у домі і надійний тил фінансовий, але ж не в нас.
Моїй кумі бабуся допомагає бавити синочка, виходить з малим на прогулянку, забавляє у квартирі. Та що там, бабуся Ніна куму і виростила, адже мама подруги була на роботі постійно.
Вони там усі і живуть у квартирі старенької. На три кімнати – п’ятеро дорослих і дитина мала. Бабуся Ніна до себе в кімнату колисочку забрала з правнуком, аби той молодим спати не заважав.
Знаєте, я щиро вважаю, що так воно бути і повинно. Це по людськи і нормальні відносини у сім’ї. Не те, що у нас.
Моя бабуся Алла також проживає із нами. Колись давно, мама розлучилась із татом і повернулась у рідний дім. Бабуся Алла її впустила з умовою, що та заміж вийде і з’їде, але у мами особисте життя і досі не склалось.
Зате, моя бабуся проживає три життя одразу. Скільки її пам’ятаю вона бігала на побачення. Її часто сприймали за маму мою, адже вона висока, струнка і досить ефектна жінка. Та що там, у 65 вона на фітнес бігає і йогою займається.
Тричі вона була заміжня і саме від другого чоловіка у спадок їй дісталась двокімнатна квартира. Житло те вона одразу здавати почала, адже гроші зайвими ніколи не бувають.
Знаєте, я росла і впевнена була у тому, що забезпечена житлом на майбутнє. Ну а куди бабусі дві квартири? Саме ж собою зрозуміло, що вона її для мене притримує, хіба ж ні? Власне, так у всіх моїх знайомих. Щойно молоде покоління створює сім’ю, старші забирають до себе дідусів і бабусь, а в тих квартирах уже живе молодь.
Однак, коли я після весілля прийшла до своєї бабусі, аби попросити ключі від другої її квартири, та зробила великі здивовані очі. Бачте, вона ніколи і не планувала мені її дарувати. Більше того, вона впевнена. що я ніякого відношення до того житла не маю і не матиму ніколи, адже у бабусі на нього свої плани далекоглядні.
Такого розчарування я ніколи не відчувала, якщо чесно. Навіть мама і та не розуміє бабусиної логіки, вона до останнього думала, що та віддасть ту квартиру нам.
От скажіть мені ви, бабусі – це нормально?
Невже десять тисяч отих що вона отримує за оренду, варті щастя рідної людини? Скільки ж одній людині треба?
От ви б змогли так вчинити із єдиною онукою?
22,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
