fbpx

Коли я свій дім приїхала на продаж виставляти, то сусідка прибігла мене відмовляти. Ми із Галиною завжди товаришували, але всі її попередження і вмовляння мені тоді здавались і зайвими і смішними. Хто ж знав, як поверне життя уже за три роки

Коли я свій дім приїхала на продаж виставляти, то сусідка прибігла мене відмовляти. Ми із Галиною завжди товаришували, але всі її попередження і вмовляння мені тоді здавались і зайвими і смішними. Хто ж знав, як поверне життя уже за три роки.

Моя донька вийшла заміж на інший кінець країни. Звісно, я її відмовляла, адже то і далеко було і бачитись будемо рідко, однак любов застелила їй світ і не давала чути мого голосу.

Та не довго ми побули окремо, бо вже за три роки моя Оля викликала мене до себе на допомогу. Двійня у них з’явилась. Вони ж на ринку торгують, то думали що впораються там, няньку наймуть, а чи продавця, однак витрати із малими такі, що ми з донькою по черзі і няньчились і за прилавком стояли.

Зять у мене сирота, дуже добрий і став сином за роки, що я поруч них жила. Для нього я “мамуся”, жодного слова кривого у мою адресу, чи до доньки. Жили ми і весело і дружно, і саме я запропонувала хату свою в селі продати.

— Ну а чого вона пусткою стоятиме? А так, ще один магазинчик відкриємо.

Діти давно на те натякали, а коли я все ж вголос те сказала, то були дуже раді почути. Та й донка уже при надії вдруге була. Ясно на кого надію мала, тим паче що зі старшими ще треба було няньчитись, хоч обом уже й було по чотири.

Коли я хату в селі продавала, то дуже мене сусідка відмовляла від того кроку. Ой, я тоді думала, що Галя мені такі дні чорні пророкує від заздрості людської. Говорила вона мені і про те, що я в прийми йду, і про те, що поки діти малі я потрібна, але де ж я слухати мала?

Та й було все у нас і добре і ладно, аж доки донька не закохалась і не пішла жити до нового чоловіка свого. Забула про всіх і все, ні дітей, ні мене не згадує, лиш повторює, мов заведена:

— Нарешті я належу сама собі. Нарешті я щаслива.

Ну рік, ну два, мій зять похолостякував, а це бачу, що вже й поночі вертає додому. Я ніби, як при дітях, але чи на довго це? Олексій кличе мене і “мамою” і “рідненькою” називає. Ставлення не змінив, але я добре усвідомлюю своє положення нинішнє.

От як мені тепер бути?

Головна картинка ілюстративна

You cannot copy content of this page