Коли я сина оженила нарешті, то наче на світ народилася – життя стало легким і комфортним, наче мене відв’язали від кухні і тепер я можу ходити куди хотіти і на скільки хотіти. Ну, правда ж, дівчата, що та кухня, то наче якесь закляте місце, куди вертаєшся де б ти не була, бо голодні роти чекають

Я останні п’ять років була розлучена, а потім сина женила і все – настало щастя, хоч і пізно, але хто сказав, що я не маю права ним насолодитися.

Я до їжі була завжди не вибаглива, тому мені почало вдаватися й економити і вже назбиралася кругла сума аби раз в житті поїхати на курорт, я завжди мріяла побувати в Моршині, а тут нагода яка.

Проте, щастя моє тривало не довго і почав син частити до мене на вечерю. Прийде, всядеться і давай на жінку скаржитися, що нічого путнього не готує, скільки грошей їй не давай.

– Все на себе витрачає, на ті салони, а толку – нуль, – скаржився син.

Ну, я спочатку йому підтакувала, бо ж мені невістка не подобалася, міг би й кращу собі знайти, але, коли в моєму гаманці стало порожньо, то я вирішила таки з Юлею поговорити, в разі чого пару рецептів підказати…

Пішла я до неї і очі свої забула. Я не з тих свекрух, що щодня бігають до невісток уму-розуму повчити, тому бачила її на весіллі, а далі мені вже й не цікаво, що вони там та як, раз не потрібна їм мати – значить все у них чудово.

Але зараз я просто не могла впізнати в цій блідій жінці ту гарну веселуну, яка аж цвіла вся, а тепер що…

– Юлю, а з тобою все добре?, – спитала її.

– Так, просто втомлююся на двох роботах, грошей і на оренду і на прожиття не дуже й вистачає, – каже вона, – я вже так втомилася, та ще й Микита ввесь час незадоволений, хоче смачно поїсти, а на які гроші?

Я тільки головою хитала, бо мій син на її фоні виглядав чудово просто. Я не бачила на ній ні зачіски гарної, ні манікюру, сиділа в халаті якась вся розгублена.

Клацнув замок і зайшов син.

– О, мамо, а я думаю, чого тебе вдома нема, – каже мені, – Ти, Юлю, матір послухай, як господарку вести, щоб на все вистачало, а не тринькати наліво і на право.

А мені аж в очах потемніло. Я не думала, що я виховаю такого сина!

– Ну, сину, я від тебе такого не сподівалася, так довести свою дружину, то не кожен може за рік з таким справитися, а ти молодець просто. Ти яку жінку брав, га? Красуню, веселу і щасливу, а ось це, сину, це ти з нею зробив своїми руками! Цить! Мама каже! Ось це – твоє обличчя, сину, як чоловіка і ти уважно на нього дивися, уважно. І думай головою. Де ділася та дівчина, яку ти полюбив. Це жінка бідного чоловіка, який мало заробляє, а вимагає наче мільйонер. До мене не приходь більше їсти. я тобі не їдальня, вже дорослий. А ти, Юлечко, дай йому останній шанс, якщо не виправиться, то сміливо йди, я тобі це раджу як жінка, а не як свекруха.

Син стояв з роззявленим ротом, але я не думала відступати і не шкодую за свої слова. Він не приходив і не телефонував, вдавав ображеного. Знаєте, Юля хороша дружина, з тих, які будуть економити найперше на собі, тому мені й так прикро стало, що мій син цього не бачить. Вона буде гарною мамою і підтримкою йому на все життя, така надійна людина. Сподіваюся, що він це зрозуміє, бо я йому те в голову не вкладу.

Краще замолоду один одного підтримувати і разом працювати на благо родини, ніж на схилі літ одній збирати на санаторій. А ви якої думки?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page