Життя наче нам з чоловіком і не дуже довге накукували, але воно пролетіло перед очима. І ось вже я сама, двоє дітей на мені, голова отака від клопотів, як далі бути. Аж тут свекруха приїхала.
– Що, думала будеш в моїй квартирі жити? А дзуськи тобі, не для того я там на сонці пеклася, аби такій, як ти квартиру віддати.
І вона поселилася в нашій з чоловіком спальні, а я з дітьми тулилася в їхній кімнаті. Я не знала, що робити, але документи й справді були на свекрусі. Ми тут були на пташиних правах.
Але цим не закінчилося, вона почала ввесь час говорити про те, що якби Петро мав іншу жінку, то би мав довге і щасливе життя.
Петро був основним нашим годувальником, я працювала в школі і не могла забезпечити на свою зарплату оренду квартири. Тому доводилося так жити певний час.
Я відкладала кожну копійку аби мати змогу оплатити оренду квартири, а свекруха не соромилася їсти те, що я купувала дітям, користуватися нашими побутовими засобами. А одного дня я застала її в нашій з дітьми кімнаті, вона нишпорила в речах.
– Що ви там шукаєте?
– Як що? Мій син залишив вам гроші, то половина з того – моя.
Для мене це стало останньою краплею.
– Всі кошти його пішли на те аби він одужав, але так не сталося. Щось ви не дуже йому в цьому допомогли.
– То ще мало я вам грошей дала? Таке ти мені казати будеш?
Я не знала, як далі бути, бо у дітей тут і школа, і інститут. Поїхати до моїх батьків, щоб там так само тулитися в одні кімнаті.
На роботі помітили, що я геть розклеїлася і коли дізналися, в чому річ, то одна колега й сказала:
– Моя подруга хотіла найти когось у свою квартиру, щоб за нею дивився, казала. що навіть грошей не треба, лиш би люди були порядні. Я не могла їй нікого порекомендувати, а тепер можу.
– Я була б дуже щаслива, – сказала їй я.
Ми переїхали і вивезли всі наші речі, адже свекруха нам подарувала сирець, то я забрала все, від кухонного до кранів. Відвезла батькам, хай вони користуються, а ми поки живемо на всьому готовому і я знову економлю аби мати якийсь запас.
Коли Петра не стало, то я була дуже розгублена, донька старша мене годувала з ложечки і просила взяти себе в руки. Але я не могла.
Але прийшла свекруха і я змогла все. Дякую їй за це, але пробачати не планую. Вона написала на мене ще заяву, уявляєте? І як з такою людиною бути?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
