fbpx
Історії з життя
Коли я виходила за Василя заміж, то ревіла на всю хату. Не могла собі простити, що хлопець, якого так сильно кохала мене не любить, а я на додачу ще й за нелюба виходжу, бо дитя під серцем

Зараз мені сорок сім років і у мене двійко прекрасних дітей та чоловік, який досі мене любить та поважає, мій Василь. Аж тепер думаю, яким би було моє життя, якби я тоді вийшла заміж за свого коханого Сергія.

Зустрічалися ми з Сергієм близько року і я вже сподівалася, що ми й одружимося. Звичайно, він не натякав на весілля, але говорив мені, що мене любить. Я вважала, що якщо він мене любить, то справа за весіллям не довга.

Мама вже потайки збирала мені придане та купувала деякі напої, тато купив дві свині, далі запасалися цукром, мукою… Всі потроху були в передчутті того, що скоро весілля і аби не застало діло за такими дрібницями, як продукти.

А якось ми з Сергієм посварилися, зараз вже не пам’ятаю точно через що, але думаю, що я питала, коли він нарешті зашле сватів. Сергій не довго сумував, а вже на наступні танці вів додому молоденьку дівчину, лиш школу закінчила. Я тільки стенула плечима, бо не думала, що вона мені конкурентка.

Ага, а виявилося, що ще та. Сергія наче приворожили – він почав за тією дівчиною бігати, а за місяць вже й сватів заслав!

Що я пережила – ніхто не зрозуміє. Це був такий палючий сором, що я не можу вам описати. Як це так? Зі мною рік зустрічався і не планував женитися, а тут й місяця не пройшло як ми посварилися, а він вже жениться!

Я вирішила з ним поговорити, що це таке діється.

– Я думала, що ми помиримося. А ти таке робиш. Нащо ти так зі мною чиниш, – спитала я його.

– Бо люблю її.

– А мене?

– А тебе вже не люблю.

Отак все було для нього просто.

Батьки сердито на мене дивилися, мовляв, тут грошей купа витратили, працюють на господарці аби все вигодувати до весілля, а вона он, що вчинила.

Я вже й з дому не виходила, але мама сказала:

– Ти будеш ходити на танці, щоб тобі не гризло – тримай при собі. А на людях веселися. Краще тобі не буде, але хоч не так будуть в зубах носити.

І от я пішла на танці, де й зустріла Василя. Не скажу, що він мені подобався, але додому провести себе дала.

Далі він почав до мене ходити і я зраділа, що отак викличу ревнощі в Сергія, бо до весілля ще він може й передумати.

Отак ми й сидимо на танцях: Сергій свою кралю обіймає, а я обіймаю Василя…

Видно, я завелику надію дала Василеві, але хлопець почав вимагати більшого і в якийсь вечір я здалася, після того, як побачила, як ніжаться Сергій зі своєю.

Я продовжувала плекати надію, що Сергій передумає, бо бачила чи хотіла бачити, що він мене ревнує. А якось вони з Василем на чомусь зачепилися і мало до бійки не дійшло… Це був найкращий для мене сигнал – ще трохи і кине він ту дівчину і вернеться до мене.

Але далі сталося неймовірне – я відчула, що при надії! Що робити? Куди бігти?

Мама одразу зрозуміла, що зі мною щось не так і сказала, що пора робити весілля з Василем. Пішла до його матері і все розповіла. Василь погодився на весілля і був дуже щасливий:

– Я сам хотів тобі освідчитися, але хай вже буде так.

На весіллі я ледве стримувала сльози на людях, але давала волю сльозам на вулиці. Василь думав, що це перепади настрою через мій стан…

Всього було багато за наше спільне життя і, звичайно, я поглядала, що ж там Сергій. Він одружився теж, але й десяти років не прожив з дружиною, бо вона його покинула, сказала, що надто лінивий. Тепер Сергій тиняється селом та живе в батьків.

А у нас з Василем власний великий будинок і любов, так, любов. Я полюбила свого чоловіка.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page