Мій попередній чоловік вмів тільки на дивані валятися і йому нічого не було треба і його взагалі не треба було чіпати. А от Петро зовсім інший – і про самопочуття спитає, вправи для спини порадить, де дешевші ціни в магазинах – скаже, і взуття порадить, яке краще купити і до тканини придивиться – чи не порветься. А ще він розуміється в куховарстві, бо й тут дасть пораду:
– Щось ти тут погано рис промила, от він в плові й злипся. На наступний раз бери пропарений. А тут цибулю не досмажила, тому вона такий смак має.
І все це мені видавалося просто якимось чудом небес, тому я радо погодилася на Петрову пропозицію жити разом. Подали ми заяву і почали готуватися до невеличкої вечірки, а Петро й каже:
– Думаю, що варто вже нам разом жити, бо чого ми будемо чекати, адже час у нас – найдорожче, що ми можемо один одному дати.
Я теж погодилася і сказала, що я буду тому навіть більше рада за нього, адже у мене в квартирі давно не було чоловічої руки і все треба поправити та поремонтувати.
Але Петро до чоловічої роботи чомусь не брався, а тільки й знав, що за мною ходити та все мене виправляти:
– Ти не правильно тушкуєш буряк до борщу, його треба підлити водою і дати трохи оцту.
– Ти не так вазони підливаєш, того вони в тебе й такі дрібні.
– Що це ти вишивку так затягуєш? Треба легко шити, щоб виглядало ніжно.
– Що ти дивишся по телевізору? Та таке навіть не варте часу, тобі треба дивитися зовсім інше.
І це з кожного приводу! Не так зуби чищу, не так закручую пасту, не так використовую воду, не так запарюю каву, не так смажу яйця, не так, не так, не так!
Господи! Я за цей місяць, що з ним жила зрозуміла, що я не доросла жінка, а якась школярка, яка вічно не вчить уроки і її розпікають перед усім класом!
Кран і далі капав, карниз висів на чесному слові, а Петро переймався тим, що я все життя нераціонально витрачала кошти!
Та мені того треба? Ні, я хотіла мирно пити зранку какао з чоловіком. А не вислуховувати, що молоко я купила в жінок на базарі, а воно має запах, бо корови в цей період вже «залишаються» і треба пробувати, а не вірити на слово і тепер я викинула гроші на вітер!
– Все, я більше не можу, – вигукнула я, – З мене досить! Я не хочу з тобою жити ні секунди більше!
– Що? Ти зі мною не хочеш жити? Ти? Та ти себе в дзеркалі бачила? Ти себе рівняєш до мене? Тьху!
Я оторопіла. Отже, він вибрав мене, бо вважав, що я мовчки буду йому потурати, а він мене буде під себе «дресирувати»? Як я могла собі щось таке надумати в свої роки, але найголовніше – чому я думала, що з віком чоловік міняється і стаєтерпимі ший та уважніший до жінки?
Я зрозуміла, що Петро теж удівець і думала, що він сумує за тим затишком, який жінка робить, а він сумував за часом, коли він командував!
Трохи мені перед дітьми незручно, що я їм сказала про весілля, а тепер прийдеться пояснювати. Але вже краще червоніти перед дітьми, ніж наступні роки комусь догоджати та здригатися чи щось правильно робиш. Бо я такий спокій відчула, коли зранку була сама на кухні в своїй квартирі, що й не передати словами!
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
