fbpx

Коли я затіваю сварку, то вже наперед знаю, чого від нього хочу і тільки під питанням наскільки швидко він виконає забаганку

Вся моя біда в тому, що я не вмію плакати під час сварки. Над фільмом – будь ласка, над книжкою – прошу дуже, над якоюсь притчею – вже, над бездомними тваринами – перша. А от, коли неприємність стосується саме мене – просто якась засуха сахарська.

От моя подруга Юля – просто майстер, вона ще й тренується перед дзеркалом аби сльозу пустити:

– Ти собі гадаєш, що я ревітиму перед чоловіком негарна?

Вона вже так напрактикувалася, що чоловік боїться їй слова кривого сказати, бо одразу треба витягувати гроші зі сховку і ремонтувати Юлині зморшки в наслідок зайвих хвилювань. Так він позбувся вже не одного спінінгу і нових коліс до машини.

Юля переконана, що той переміг в сварці, хто першим заплакав. Вона так і каже:

– Коли я затіваю сварку, то вже наперед знаю, чого від нього хочу і тільки під питанням наскільки швидко він виконає забаганку. Це залежить від нього, якщо впиратиметься і сваритиметься, то він тільки собі шкодить, якщо ж мовчить, отже прийдеться мені почекати. Любонько, сваритися – то ціле мистецтво і чоловіки в ньому явно нам програють. От як сваряться жінки – пісня, а не сварка. Потім смакуєш кожну фразу, кожен погляд, вираз обличчя – то як танець. А чоловіки що? Бу-бу-бу і все він на лопатках.

Юля починає сварку з довгої мовчанки, яка просто провокує на питання «Що сталося?», тоді Юля каже «Нічого» і мовчить далі. Чоловік кидається на наживку і починає випитувати далі, тоді вона висипає претензії. Чоловік не погоджується і вона каже йому йти, але той вже лихом битий і знає, що цього ні в якому разі робити не треба. Він пробує щось пояснити, але впирається в «мені байдуже», це вже перший дзвіночок до того, що сварці скоро кінець і він має погодитися на всі умови. А далі Юля або пришвидшує виконання того, що вона хоче сльозами або каже «все добре», що теж не віщує нічого доброго. І вже Юля в клініці вводить щось для краси або купує нове взуття.

– Вчи тебе, Любонько, вчи, а в люди нема з ким вийти, – резюмує вона мою останню сварку. – Кому цікаво доколупуватися до істини? Якщо би я кожного разу доколупувалася до живого, то вже жила б у мами з двома дітьми, а не купила фірмову сумочку від Шанель.

– Але якщо не вияснити причину, то сварка буде повторюватися?- не розумію я.

– То й що? Якщо людина з тобою свариться, значить ще тебе потребує, а от, коли мовчить…

Не розумію я її науки. Певно у мене якийсь дефект сльозового каналу. Може, полікувати і жити як Юля?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page