За весь час моєї роботи у великому банку на посаді керівниці відділу інвестицій таке зі мною трапилося вперше. Після напруженої двотижневої роботи над звітом, що займав п’ятдесят три сторінки, мені потрібно було тільки зачитати на зборах акціонерів висновок із конкретними цифрами, що свідчили про нашу успішну роботу. Але якраз того висновку я не знайшла ні між паперами, ні в ноутбуці, і почала гортати сторінки, вишукуючи там необхідні дані. Акціонери незадоволено запихтіли, що такий звіт занадто довго затягнеться, а директор строго наказав мені негайно доопрацювати висновок і якомога швидше розіслати документ усім присутнім.

Після зборів я зразу ж згадала всі ті цифри, які раніше просто відскакували мені від зубів навіть без того папірця. Та було запізно. Що ж зі мною трапилося, що я так розгубилася, розчарувала акціонерів і розсердила шефа? Ну працювала ночами, перевтомилася, але ж не вперше вночі доробляю звіти.

Директор зробив мені зауваження, я пообіцяла швидко все надолужити  і не виконала своєї обіцянки через дзвінок сина Віталика з музичної школи, що вже годину чекає мене, бо ж цей тиждень саме я, а не тато, має заїжджати за ним після заняття. Я в той час ще затрималася зі співробітниками на роботі через інцидент зі звітом, але зразу ж помчала за сином. Тож  всі побачили, що я ще той забудько.

«Плюс чотири», – стривожилася я, згадавши, що минулого тижня не на жарт розгнівала чоловіка Валерія, забувши, що мала йти з ним на зустріч з інвесторами.«Чотири промахи – це вже занадто, – подумала я та вирішила щось робити, – найперше розкажу про все Валері. Хто ж, як не чоловік, підтримає і порадить»? Якби ж то я знала, що то буде за порада, то сама б пішла до фахівця, а не довірилася б впливовому чоловікові – топменеджеру фармацевтичної компанії. Він пообіцяв мені поговорити зі своїми друзями, скерувати до найкращого спеціаліста і придбати щонайкращі засоби підтримки — для ясності розуму й відновлення ресурсу.

Валерій швидко організував обстеження, результати якого були, на жаль, невтішні, потім придбав імпортні засоби, сам давав мені їх щодня, мовляв, я можу забути, а пропускати нізащо не можна, Віталика відвіз до своїх батьків, щоб мамі, тобто мені, забезпечити повноцінний  відпочинок, навіть їжу для нас замовляв з ресторану, щоб я, не дай Бог, не забула вимкнути плиту.

Це було вже занадто, бо мене дратувала така недовіра та надмірна опіка і лякала, що прийдеться ще піти й з роботи, якщо все так серйозно.

Коли я звільнялася, мене ніяк не хотіли відпускати, випитували причину, обіцяли підвищення зарплати, особливо наполегливою була моя подруга, і я наважилася їй все розказати. Оля щось дуже засумнівалася у висновку фахівчині, бувають же помилки і запропонувала перевіритися в когось іншого, наполягала пошукати інформацію про препарати, які я приймаю.

– Ти не довіряєш професіоналізму цієї пані? – мене вкрай збентежила прискіпливість моєї подруги.

– І твоєму благовірному також, – вразила мене Ольга своєю здогадкою.

Я змушена була пообіцяти Олі, що знайду інструкцію і скину їй на пошту, щоб вона проконсультувалася в знайомих. Та я й сама вже зрозуміла, що це були просто якісь добавки.

– Але ж, Олю, вони мені так допомагають: я гарно сплю і прекрасно почуваюсь, знову повна енергії та шкодую, що поспішила звільнитись.

– Поновишся, тобі заміни ще не знайшли. Але сьогодні ж їдеш зі мною на огляд. Я домовилася, тут черга, так що не смій відмовлятися.

Нічого втішного я не чекала і від результату, але він вразив: я – абсолютно здорова. І що ж це було? Щодо мене – просто банальна перевтома. А щодо «найкращої» спеціалістки і мого чоловіка – помилка? Це треба було з’ясувати.

Ми з Олею вирішили навідатися до неї. Прийом уже мав закінчитися. Та з кабінету довго хтось не виходив. Мені забракло терпіння, я легенько постукала і ледь прочинила двері. І яке ж було моє здивування, коли побачила тут Валеру.

– То ви вдвох цей цирк мені влаштували? – прямо запитала я, бо й так було видно, що вони – не просто друзі.

– Ти сама стала в собі якоїсь проблеми шукати. Ми тобі тільки підіграли. А з Тамарою в нас все серйозно, і вже не перший рік. В тебе ж на першому місці робота, зі звітами своїми сидиш ночами, на мене – нуль уваги. А мені просто хочеться турботи й ласки, – Валерій ще й мене винною вирішив зробити.

– Та я легко б тебе відпустила, навіщо ж було жити зі мною стільки років і влаштовувати виставу?

Через місяць нас розлучили, в банку мене поновили на тій же посаді. Відтепер розраховую тільки на себе та ціню дружбу з вірною подругою Олею, яка не дозволила мені зневіритися в собі.

А ви б довірилися в такій ситуації чоловікові? Чи прислухались до подруги?