Я Євгена зустріла на заробітках, просто чудовий чоловік, який не міг ніяк настачити грошей аби його жінка була нарешті задоволена.
– Тільки переступлю поріг, як вона одразу питає, скільки грошей я заробив, потім на наступний день вже вона буде їхати на базар, бо у когось краща сукня була в церкві, ніж у неї. Доньку привчила до того, що тільки про одяг і думає, вчитися не хоче, думає, що чоловік її буде так само, як я на заробітках жити.
Я не могла зрозуміти, як він з такою жінкою живе і ще й двоє дітей має. Та я б заради такого чоловіка була на все ладна, я б пилинки здувала, я б сама заробляла, лиш би він був зі мною!
І ось так ми й почали зустрічатися, я розуміла, що він – мій коханий, а він мені казав, що я та жінка, яку він все життя шукав.
– Я сказав Марії, що між нами все, я буду тільки на дітей давати гроші, а вона хай йде на роботу. Досить з мене.
Я була на сьомому небі від щастя. Нарешті ми будемо разом завжди.
Ми працювали й далі з Євгеном за кордоном, будували свою хату біля обласного центру, я мріяла про дітей, бо мені вже було тридцять п’ять років. Я хотіла аби у нас була звичайна любляча родина і Євген мене у цьому підтримував.
Так ми разом прожили п’ять років, наша хата росла мов на дріжджах і я вже планувала аби ми вернулися додому, щоб в ній жити. Все було зроблене на вищому рівні, ми замовляли найкращих майстрів, найкращі меблі, найкращу сантехніку.
Але Євгена раптово не стало. Я була в такому стані, що не могла повірити, що я більше ніколи його не побачу.
П’ять найщасливіших років мого життя залишаться просто у спогадах. Я навіть не мала права прийти на його похорон, адже батьки його мені так і сказали.
– У нашого сина є дружина і вона його проведе в останню путь. А ти хто? Ти хочеш його ім’я ославити? Щоб люди мали над чим реготати, коли наше серце ніколи не загоїться?
Я поїхала геть, вирішила, що прийду потім, адже не важливо, де я сумуватиму за коханим.
Прийшла в нашу хату і розуміла, що не можу тут жити сама.
Хто тій Марії нашептав за нашу хату – я не знаю. Але вона раптом стала на порозі, мовляв, забирайся з хати, бо то Євгена, а значить, моя і дітей.
– Яка твоя?, – я вухам не вірила, – я на неї стільки років працювала нарівні з Євгеном, то наша хата.
– Ой, розсмішила. Ділянка на Євгена оформлена, право власності теж на ньому, а я його дружина, а ти – ніхто.
– Що ти говориш? Він не жив з тобою роки, бачити тебе не хотів, казав, що ти корислива особа і це лиш підтверджує його слова.
– Ну, корислива чи ні, але половина хати моя, то таки правда.
І що ви думаєте – я мала відкупити у неї свою частку хати! Вона вчепилася в неї так, що я диву дивувалася, як таких людей земля носить. Що я її не совістила, що не переконувала, а вона знала своє – моя хата і все.
– Та він тебе терпіти не міг, така ти йому стала осоружна.
– Аякже, і діти в мене звідки, як ти гадаєш? А заради дітей я готова на все.
І так ця хитра жінка й далі буде жити, а такі чесні люди, як я і Євген будуть на них працювати. Я ще від втрати не відійшла, а вона вже готова кожен шуруп на хаті ділити.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
