Коли з комина повалив чорний дим, Роман зрозумів, що то в сусідки не папу обирають, а діється щось дивне. Мало, що може бути, а його хата сусідня, тому він має бути пильним, в разі вогню, його хата наступна.
Тому Роман натяг куртку та пішов дивитися, що там діється. Він був не один і господарка хати, Оксана, вже виганяла сусідку, язикату Анну з обори:
– Вас забула спитати, що та як мені тут господарювати. Робити нема чого? А ти чого приперся?, – наїжачилася до нього.
– Бачу, тут папу не обрали.
– Можей, й маму, тобі що?
– Та цікавлюся, чи моя хата не піде наступна.
– Не переживай, все під контролем і бувай здоровий, – закрила сусідка перед його носом браму.
З того, що він найперше побачив, це те, що Оксана в поганому настрої і без обручки.
Випадково зняла чи таки нарешті?
Сам Роман давно холостякував і в його сорок рочків, його мама перестала надіятися:
– Вчися готувати, бо отак на одних бутербродах не виживеш, – бурчала і наливала йому запашного борщу.
Чого Роман не женився – він і сам не знає, правду кажуть, що коли був молодим та нерозважливим, ніхто йому не трапився, а тепер, коли в зрілих роках і не дуже вже й жінки треба – важко й оженитися. Він сам усе вміє робити: і біля господарки і пирогів таких наліпить, що мама таких вже не може, пучки не слухаються.
– Ти бачив, Оксана приїхала? То віднеси їй молока та сиру, бо отак до чого вчепиться – ні садила, ні збирала.
– Магазин недалеко, – буркнув у відповідь, хоча сам аж вхопився за ідею ще раз з нею побачитися.
Колись Оксана з ним цілувалася на отому повороті. На наступний день він теж планував відвести її додому, але вона не вийшла, потім не вийшла ще. А далі він побачив, як хлопець з чужого села везе її десь на мотоциклі. У нього мотоцикла не було…
Коли Оксана виходила заміж він на весілля пішов і старався вести себе так, щоб всі дівчата хотіли з ним танцювати, жартував та тішився, ніби того цілунку ніколи й не було.
І ось вона тут, така інша, вже не та дівчина, а доросла жінка.
– Та не цікавлюся я тим, чим ти в печі чадиш, мама молока веліла принести.
– Дякую, – сказала вона вкидаючи в піч черговий мотлох.
– Слухай, воно тепла не дасть, а чадітиме на всю вулицю. Зараз всі жінки прийдуть дивитися, у якої відьми така курява з димаря.
– Я що на відьму схожа?
– Трохи є…
– Можна подумати, якби була такою, то вже тебе б причарувала, – пожартувала вона.
– Та давно.., – прошепотів він.
Через кілька тижнів у Оксаниній хаті пахло борщем і било тепло від букових дров. Роман наминав та хвалив, яка вона вправна ґаздиня, але його пироги це все перевершать.
Фото Ярослава Романюка
