Коли ж я нарешті таки заробила на квартиру власну, то вирішила, що буде правильго, якщо я її на доньку одразу оформлю. Мені на той момент уже шістдесят п’ять було, я не бажала для своєї дитини зайвих клопотів згодом. Повернулась додому щаслива, уже розпланувала, як ми з Ніною житимемо разом, проте уже за тиждень із торбами їхала в село у дім наш старий.
Я маю єдину донечку – Ніну. Ростила сама її виховувала та забезпечувала: чоловіка не стало дуже давно. Робила все від мене залежне для того, щоб у дочки в житті все було благополучно. Для цього багато працювала, але, на фермі в селі багато не заробиш.
Згодом і нашу ферму закрили, а Ніночці моїй потрібно було навчатись. Село наше майже спорожніло. Окрім тих хто землю тримає нікого і не лишилось. Старі помалу у засвіти йдуть, а молодь роз’їхалась. Розуміла я, що нічого хорошого дитину мою в селі не чекає, тому й поїхала в світи.
Дочка ніде не працювала, багато років вчилась, а потім і заміж вискочила. Ми з нею вирішили, що треба квартиру придбати у місті, бо в село уже ні я ні вона не вернемось. от і почала я копійку до копійки складати і таки заробила на те житло. Оформила на доньку одразу, адже я не молодію, та й їй буде спокійніше.
Повернулась я в Україну і до квартири своєї приїхала. Двокімнатна простора. Донька діток не має. то в одній вони із зятем, а у іншій я розмістилась. Перші дні звикала, а потім кажу Ніні, що треба нам в село поїхати і я деякі речі звідти заберу. Хотілось мамину хустку узяти і стару скриню.
Ніна як почула те підняла брови здивовано:
— А нащо мені тут скриня? Хай собі буде в селі дивитимешся і тішитимешся.
Тут уже я здивувалась, як можна звідси скриню в селі бачити. А донька перепитала, що означає “звідси”.
— Ти, мамо, що із нами жити надумала чи як? Ти мене вибач, але нам і зараз дуже не зручно що у квартирі третя людина з’явилась. У нас свій ритм життя, свої відносини, ти уже цілий тиждень тут. Може давай ми тебе в село уже завеземо. Природа, пташки співають, город собі посадиш, чи чим там люди у віці займаються. А тут що? У вікно дивитимешся і наші розмови слухатимеш? А там і друзі в тебе і знайомі.
Повернулась я в село я руки не піднімаються навіть віника узяти. Оце думаю. а чи зможу я собі ще хоч на маленьку квартирку заробити?
Ніби й здорова ще я, зможу сеньйору яку доглядати. Що їхати мені знову, чи вже вік не той?
Ой дівчата, що робити? Чи тут гніздо вити, чи знову у світи летіти. Підкажіть, бо щось я нічого сама не можу вирішити.
Олександра К.
04,04,2023
Головна картинка ілюстративна.
