fbpx
Історії з життя
Коля був добродушним місцевим дурником. Жив він у своєї далекої родички баби Люди. Копався у неї в городі, часто допомагав сусідам. Найбільше в житті він боявся води. Раз на два тижні, в суботу, сусідські чоловіки брали його в баню, після довгих умовлянь, мили його. Після лазні він ще довго плакав. Баба Люда наливала йому трохи наливочки і він тихенько заспокоювався

Дорослі хлопці його не чіпали, а ось діти трохи висміювали. Наприклад, поливають город, бачать Коля йде, та й бризнуть на нього. Він з криком тікає, а ті регочуть.

Данила привезли до бабусі на літо, коли йому виповнилося шість років. Він швидко здружився з місцевими хлопцями. Вони разом бігали на річку, ловили раків, потім дружньо їх варили і їли. Він допомагав бабусі по господарству, його щоденна робота полягала в поливанні огірків і ви кози Маньки.

Одного разу він відправився в магазин з хлопцями. Там вони зустріли Колю. Він сидів на лавочці і уважно дивився на небо.

— Коля-бараболя! — дражнили хлопці. — Хочеш яблучка?

— Так, дуже, — посміхнувся він.

— А ні. Коля-бараболя, немає яблук. Хочеться — перехочеться.

Микола, тільки кліпав очима. Посміхався. Він радий був, що хлопчаки підійшли до нього. Він дістав з пазухи яблуко і простягнув їм.

— У мене є одне. Візьміть.

Хлопці зареготали, схопили яблуко, кинули на дорогу. Коля нічого не зрозумів, підняв його і знову простягнув хлопчикам.

— Не кидайте, яблуко смачне. Беріть.

— Так, що тут відбувається? — Виглянула продавщиця. — А ну геть звідси.

Вона підійшла до Миколи, обійняла його.

— Я візьму твоє яблучко. Велике спасибі. Ходімо, я тобі молочка наллю і печива дам.

Увечері, наступного дня приїхали батьки Данила в гості на вихідні. Данило зрадів. Почав хвалитися батькові своїми досягненнями. Взяв шланг і почав поливати огірки. По вулиці проходив Коля. Данило з реготом облив його зі шланга. Чоловік злякався, закричав і втік. Батько розсердився.

— Навіщо ти це зробив? Ти ж знаєш, що він води боїться. — Суворо запитав батько.

— Так він дурник. Смішно ж. — Відповів Данило.

— Тобі смішно? Мені було вісім років. Колі тоді виповнилося дванадцять. — Почав свою розповідь тато. — Миколиного батька не стало в Афганістані. Жив він з матір’ю. Дружив, до речі, з твоїм дядьком. Хороший хлопець був, веселий. Була весна. Я, дочка баби Люди — Віра і ще один мій сусідський друг Сергійко, пішли на річку. Нам дорослі забороняли, але ми все одно пішли.

Батько трохи замовк. Важко зітхнув.

— Лід вже був тонкий. А ми, телепні, почали на ковзанах кататися. Далеко від берега відійшли. Першою провалилася Віра. Вона великою була, важчою за нас. Ми кинулися її рятувати, підійшли близько до краю і також пішли під воду. Холодно, страшно. Вода крижана, аж дух перехоплює.

Батько знову замовк.

— А що далі було? — запитав Данило.

— На наше щастя Микола зі своєю матір’ю вздовж річки йшли. Нас побачили. Мати його лягла на лід і до нас поповзла. Віру якось відразу витягла. А ми з Сергійком вчепилися в неї і повисли. Лід тріснув і вона з нами у воді опинилася. Віра, як до берега дісталася, відразу за підмогою помчала. Коля до нас поповз. Його мати з води мене виштовхнула, а він схопив і витягнув. Так само і Сергійка. Ми геть замерзли, на лід впали, змогли трохи відповзти, на більше сил не вистачило.

Батько зітхнув. Витер сльози з очей.

— Щось у неї не витримало, але вона пішла під воду. Микола за нею в ополонку стрибнув. Зміг підняти її на поверхню. Тут і чоловіки рятувати прибігли. Поки матір його витягали, Коля під водою опинився і якось занесло його під лід. Стукає по льоду з іншого боку. Я бачив, виглядало дуже страшно. Потім тихенько так на дно почав опускатися. Очі відкрив, руки розсунув і посміхається.

— Він що під воду пішов?

— Хтось із чоловіків багром його зміг підчепити і витягнути. Вони з матір’ю довго нездужали. Мати з не впоралася. А ось Микола викарабкався. Тільки відтоді щось з головою у нього трапилося, а зарадити вже не змогли. Його потім баба Люда до себе забрала. Так і живе у неї. Віра вийшла заміж у місті, але часто їх провідує. А Сергійко, лікарем став. Мрія у нього була Колі допомогти. Він його взимку до себе в клініку забирає, тільки поки що безрезультатно. Герой наш Микола. Не можна його ображати. Якби не він, ні мене, ні тебе б на світі не було.

— Я більше не буду. Вибач мене. — Твердо сказав Данило.

— Наша дурість он якої біди наробила. До сих пір шкодую. Не діймай його, сину.

Після розмови з батьком, Данило набрав яблук і відправився до баби Люди. Коля сидів на призьбі, гладив кішку і посміхався. Данило підійшов до нього, сів поруч.

— Я тобі яблук приніс, пригощайся. Смачні. Хороша кішка. Як звати?

— Дякую, — зрадів Микола, він не тримав зла на Данила, — Муська. У мене ще кошеня є. Хочеш покажу.

— Покажи, — погодився Данило.

— Тільки воно в баню втекло, я не можу туди піти, там вода. — засмутився Коля. — Йому там самотньо.

— Я принесу його, не хвилюйся, — заспокоїв його Данило, збігав в баню і приніс кошеня, — Давай дружити. Ходи до нас в гості. Тато цукерок привіз. Я пригощу тебе. Пробач мене, я більше не буду тебе водою обливати.

— Класно, пішли. — Знову посміхнувся чоловік.

Наш Коля дуже добрий. І завжди посміхається.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page