Колись чоловік дав мені безцінний урок. Я спершу його не зрозуміла і дуже образилась. І тільки через деякий час усвідомила, наскільки він був мудрим.
Ми одружилися далеко не юними: йому виповнилося 42 роки, мені – 36 років. Обидва реалізовані і мали на все свою точку зору. Перший час перебували в ейфорії, а потім непомітно, надто захопившись новим статусом і облаштуванням сімейного гніздечка, я стала робити одну дурницю за іншою. Закинула степ-аеробіку і курси англійської мови на користь випічки малинових кексів і чищення килимів. Готувала сніданок обід і вечерю і “щось на перекус”. Хотіла встигнути скрізь, і бути ідеальною супер – дружиною з класичних голівудських стрічок.
Той день пам’ятаю, як зараз. Він пив молоко і був мною не вдоволений. Тричі повторив, що буде тільки молоко і ніяких сендвічів. Я гнівалась, пояснюючи, що я старалась. Нарешті він не витримав:
– Послухай, мені не потрібно служити, подавати обіди з п’яти страв, стерилізувати чашки і унітаз. Ми не раби один одному, і я не все твоє життя, а всього лише частина. Завдяки щасливому випадку ми зустрілися, закохалися і знайшли спільний знаменник. Місце, в якому добре вдвох. Все інше – це особисте. Так що не намагайся в мене врости і ставити мене на п’ядесталі. Не потрібно бути краще або гірше, просто залишайся собою. Тією, яку я полюбив. Легкою, повною запалу і драйву. А ти зараз розчиняєшся в мені і йдеш в тінь.
З тих пір я не господиня, не майстриня і не менеджер з продажу. Я не служу, не намагаюся догодити і нічого не доводжу. З тих пір я – просто я.
Текст підготували – intermarium.news
Головна картинка – firestock.ru
