У слухавці пролунав радісний голос Софії:
– Маріє, ти не уявляєш, що я дізналася! Сьогодні бачила твого Тараса в ювелірному магазині, він обирав перстень!
Серце Марії закалатало від несподіванки. Хвилювання змішалося з радістю, наче теплий весняний вітер.
– Ти така щаслива, він у тебе справжній скарб! – щебетала Софія. – Спочатку я хотіла мовчати, щоб не зіпсувати сюрприз, але ж ти знаєш, я не вмію тримати секрети!
– Дякую, Софіє, – видихнула Марія. – Ти навіть не уявляєш, як я зараз почуваюся. Я й не думала, що це може статися так скоро.
– То що, на вихідних шукатимемо весільну сукню? Покличемо дівчат?
Марія вже майже не слухала подругу. Її думки пливли далеко. Вони з Тарасом були разом трохи більше року. Їх познайомили спільні друзі, і він одразу зачарував її своєю щирістю. Тарас умів розсмішити до сліз, його тепла усмішка розганяла будь-який смуток, а в його очах вона бачила цілий світ. Марія згадала, як на їхнє перше побачення він приніс їй букет ромашок – її улюблених квітів. Тоді вона відчула, що він налаштований серйозно.
Звичайно, вона іноді мріяла про весілля, але їхня річниця ще не настала, тож Марія не чекала, що Тарас уже планує наступний крок.
Наближалося її улюблене свято – Різдво, яке цього року обіцяло бути особливим. Саме на Різдво вони з Тарасом познайомилися торік, під час затишної вечірки у друзів. Марія вже підготувала для нього подарунок – стильний шкіряний браслет, який ідеально пасував би до його улюбленого годинника. Вона уявляла, як він зрадіє, і серце наповнювалося теплом. Тарас завжди був уважним: помічав найменші зміни в її настрої, любив балувати її улюбленими тістечками й завжди вислуховував, коли вона хотіла поділитися думками.
Минуло кілька тижнів. Настав довгоочікуваний святковий вечір. Марія метушилася з підготовкою, але Тарас узяв на себе всі основні клопоти, щоб вона могла насолоджуватися моментом. Незабаром до них мали прийти друзі.
За святковим столом гості гомоніли, сміялися й куштували спечені нею пряники. Під час традиційного обміну подарунками Марія не могла стримати усмішки, коли Тарас підійшов до неї з маленькою коробочкою в руках.
– Люба, сподіваюся, це тобі сподобається, – сказав він, ніжно посміхаючись.
Але коробочка була трохи завеликою для персня. Марія обережно відкрила її й побачила всередині бездротові навушники, про які вона давно мріяла. Радість змішалася з подивом. Чому не перстень? Для кого ж він його купував? Її усмішка згасла, а в душі заворушився неспокій.
– Маріє, що сталося? Я ж пам’ятаю, ти хотіла саме ці навушники, – стурбовано запитав Тарас.
– Так, дякую, – тихо відповіла вона, намагаючись приховати розгубленість.
– Ходімо на хвилинку в іншу кімнату, – запропонував він, помітивши її настрій.
Коли вони відійшли, Марія зважилася:
– Софія казала, що бачила тебе в ювелірному магазині…
Тарас здивовано глянув на неї, але розмову раптово перебив телефонний дзвінок.
– Мамо, привіт, і тебе зі святом! – відповів він у слухавку.
– Сину, дякую за твій подарунок! Кур’єр привіз його сьогодні вранці. Перстень такий гарний, я носитиму його й згадуватиму тебе. Після того, як я загубила свою улюблену прикрасу, цей подарунок став справжньою втіхою.
– Я радий, що тобі сподобалося, мамо, – тепло відповів Тарас.
Марія, почувши цю розмову, зітхнула з полегшенням. Усе стало на свої місця.
– То що ти хотіла сказати, люба? – перепитав Тарас.
– Та нічого, – усміхнулася Марія й ніжно обійня його. – Ходімо до гостей.
Решта вечора минула в теплій і радісній атмосфері, наповненій сміхом і щирими розмовами.
