Котрий день ходжу колами і дивлюсь, як та жінка гуляє з дітьми. Ніяк наважитись не можу підійти і всю правду їй розповісти. З одного боку, якщо промовчу, то з моїх плечей на зо два роки впаде важка ноша і я зможу дихати спокійно. Але чи заслуговує вона на те, що її чекає? Чи маю я право змовчати? Ось і ходжу довкола цієї багатоповерхівки, ніяк наважитись підійти до цієї Марії не можу.
Справа у синові моєму. Він мій хрест і моя ноша. дуже хороший, позитивний, роботящий, але має одну малесеньку ваду – азартний він у мене не в міру. свого часу розлучився з дружиною через це, жив за кордоном певний час, а потім повернувся і майже одразу пустив за вітром мою квартиру.
Я й не зчулась, як опинилась на вулиці. Сину було соромно, божився, що зав’язав, сам заробив нам на дім у селі, але коли стало все біль-менш добре, коли ми вже видихнули і я грішним ділом розслабилась – мій син знову звернув на криву стежину.
Цього разу уже дім я відстояла, хоча було не легко, та довелось усе продати, що мала.От так і живу, як на гойдалках якихось: то дуже добре все з сином, він у дім тягне усе що моє і я вже майже щаслива, а то усе гірше й нікуди і навіть на хліб мушу позичати гроші.
А це мені подруга сина мого розповіла, що він має даму серця. Познайомився з нею на заробітках у Польщі. Все у них дуже серйозно і вони думають про шлюб. Має та Марія двох дітей і життя у неї складне, тому на заробітки і мусить їздити бідося.
Я дізналась де вона живе, але все ніяк не наважуюсь підійти д неї. Дивлюсь, жіночка вона хороша, діточки виховані в неї і любить вона їх. Ото подивлюсь і пориваюсь підійти, а ноги в землю вростають. Якась така надія шалена з’являється, а раптом…
Раптом саме з нею мій син схаменеться? Раптом я своїми словами долю йому зруйную. Перед очима ніби світло у довгому чорному тунелі. Може то його доля? Чи маю я право втручатись і правду говорити? Чи маю я право змовчати?
Як же бути мені, підкажіть?
07,02,2023
Головна картинка ілюстративна.