Майже рік тому я пішла з дому. Весь цей час я тиняюся по друзях. Живу у них стільки, скільки дозволять, а потім переходжу до нових знайомих. І так постійно. У мене є свій будинок, але я не можу там перебувати. Причиною тому є мої батьки. Справа в тому, що вони дуже часто з’ясовують стосунки, а я не можу перебувати в такій обстановці. Мені ніколи не подобалася атмосфера в нашій родині, і при першій же можливості я втекла.
Мої батьки – звичайні люди. Обидва працюють, одружені вже багато років. Не можу сказати, що у нас була благополучна сім’я. Батьки не зловживали, були шанованими людьми. Але за роки сімейного життя, між ними виникло багато розбіжностей. І всі вони з часом, стали переростати в сцени непорозумінь. Спочатку, це були звичайні розмови на підвищених тонах на кухні. Але чим далі, тим більше. В останні роки розбіжності виникали з нічого, а горланили вони одне на одного на порожньому місці.
Скажу чесно, іноді мені не хотілося повертатися додому після школи. Я знала, що мене там чекає. Коли я трохи підросла, то вирішила, що обов’язково піду з дому колись. Я так втомилася від всього цього. Мені було важко перебувати вдома. Але я вирішила, що піду з дому, мені так буде легше.
Коли я закінчила вчитися в школі, я зібрала свої речі і пішла. Просто вийшла з дому, і відправилася в нікуди. Перший час я жила у своєї подружки. Коли моє перебування у неї стало більше неможливим, я вирушила до інших знайомих. І так весь цей рік. Я знаю, що мої батьки шукали мене. Я не переривала зв’язку з ними і іноді дзвоню їм. Але повертатися я не маю наміру. Я не можу перебувати в одній квартирі з людьми, які постійно не знаходять спільної мови. Мені спокійніше і комфортніше жити на вулиці, ніж у рідному домі.
Чи зрозуміють мої батьки, що я пішла через них? Чи зможуть припинити все, що вони роблять заради мене? Може, варто поставити їм умову – якщо припинять лаятися, я повернуся?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
