Краще б я тоді маму до себе не забирала, бо нині спокою мені від неї і сестри немає. Побула в мене мама, поглянула на те, як я живу і раптом вирішила, що я повинна допомагати сестрі своїй беззаперечно. Знаєте, я не жадібна і маю можливість, але не буду того робити, хоч сестрі і справді важко. Причина у самій сестрі.
Коли мамі моїй стало зле, я до себе в столицю її забрала. Тут я її по спеціалістам водила, а коли вже знайшли причину, то в мене вона була, аж поки не стало їй краще.
Живу я у столиці у власній квартирі, яка мені у спадок від чоловіка дісталась. Ростуть двоє діток, я працюю на двох роботах, маю ще й підробіток. Вільного часу в мене майже немає. Пощастило, що діти все розуміють і обоє дуже відповідальні.
Не скажу, що ми прямо заможні, але рівень життя у мене вищий середнього, то однозначно. Не “дядько” мені все те забезпечує, я сама своєю працею того всього досягла, тому і знаю ціну кожній гривні.
Побула в мене мама. гарненько на все подивилась і ще тут почала співати мені про важку долю сестри старшої. Олені моїй і справді просто ніколи не було. Хоч і заміжня сестра, та двох доньок своїх, вважай сама на ноги підіймає.
Я ніколи не розуміла, як вони так із Валерієм живуть – у кожного своя каса. Причому, гроші Валерія – то його особисті, а от Олена тримає на собі, і дім, і харчування, і одяг для всіх, і ремонти, якщо потрібно.
Гроші у чоловіка вона може узяти, але не просто, а позичити. Була я свідком такої сцени. Він п’ятсот гривень виділяв з таким обличчям, ніби вона їх не на їжу, а на свої якісь забаганки просить.
Так у них усе життя. Навіть те, що дівчата нині студентки і потрібно оплачувати навчання, не впливає на розклад у тій сім’ї. Олена годує, одягає усіх, бере підробітки, аби оплатити дівчатам навчання, але ні слова не каже чоловіку про те, що і він повинен ніби як.
А нині сестричка моя занедужала. нічого серйозного, але на роботу поки не може піти. так мама моя носить туди продукти, бо ж їсти у домі нічого. Та ще й робить те таємно, аби Валерій не бачив, бо буде невдоволений тим, що теща прийшла.
Знаєте, я можу сестрі допомогти, більше того, я того хочу. Але як подумаю, що ті гроші підуть і в тарілку зятю, так і рука не підіймається переказати сестрі кілька тисяч. Думаю, може хоч ця ситуація сестру мою навчить із чоловіком говорити і змусить її прозріти і щось у житті змінити.
А мама не вгаває. Телефонує, хлипає, каже, що Олена вже в крайній нужді.
От як мені бути, підкажіть? Ніби і сестри шкода. А з іншого боку, в тому і її вина є, чого я повинна спонсорувати одяг і харчування Валерія? Ну хіба ж не так я кажу?
Головна картинка ілюстративна.
