Андрій стояв біля сірої будівлі лікарні, пильно вдивляючись у вікна другого поверху. Побачивши рідні очі за склом, радісно замахав руками та дістав телефон.
— Привіт, рідненька, все буде добре, — повторював він у слухавку, — життя налагоджується!
Мрії про майбутнє розправляли чоловікові плечі. Його кохана Маринка скоро повернеться додому. Два роки тому кароока незнайомка підкорила його серце. Знайомство було випадковим. Двоюрідний брат Максим попросив забрати його з колегами з корпоративу. Андрій розвіз веселу компанію за адресами, запропонувавши красуні з сумними очима прогулятися в парку. Несподівана згода Марини стала для нього сюрпризом.
Гуляючи вузькими стежками, вони відверто розповіли одне одному все, про що не говорять під час першої зустрічі. Жінка сумно посміхалася, поділившись своєю історією. Залишилася сама з дочкою після неаврності чоловіка, поміняла роботу. Шестирічну Лізу балувала іграшками, відволікаючи від зайвих питань. Звичне коло турбот не залишало жодної хвилини вільного часу. Розповідаючи про насичені будні нового життя, самотня мама раптом присіла на лавку і закрила обличчя руками. Чоловік присів поруч, несміливо взяв її за руку і прошепотів:
— Дозволь бути поруч.
Життя заграло яскравими фарбами. Андрій полюбив світловолосу дівчинку Лізу. Шлях з роботи ніби став коротшим, квіти та подарунки для улюблених дівчат тепер займали заднє сидіння його автомобіля. Марина оточила дім турботою та увагою.
Того дня Андрій готувався зробити коханій сюрприз, поїхавши додому з роботи раніше. Красива коробочка з каблучкою гріла кишеню його піджака. Відчинивши двері, чоловік поставив пакети із продуктами на підлогу. Повісив піджак і раптом помітив біля дверей знайомі чоловічі черевики. Двоюрідний брат Максим завжди любив яскраві кольори. Він тихо пройшов коридором і відчинив двері спальні.
Туман застелив очі. Марина торочила, що все пояснить, Максим мовчки натягав сорочку. Чоловік відмовлявся вірити у те, що відбувається. Залишатися у квартирі більше не було ані сили, ані бажання.
Руки гарячково скидали одяг у стару валізу. Андрій дістав коробку з каблучкою і жбурнув у яскравий черевик.
Довгий місяць він жив на орендованій квартирі. Повертаючись з роботи, накривався ковдрою з головою і просто чекав ранку. Якось у квартирі пролунав телефонний дзвінок.
— Доброго дня, це працівник швидкої. Ви чоловік Марини? Вона дала ваш номер, попросила забрати дитину. Ваша дружина та донька потрапили в неприємну ситуацію на дорозі, з дитиною все гаразд. Сумно про це казати, але керманичу допомога вже не знадобилася. Жінку веземо до районної.
Андрій кинувся до машини. Здавалося, сама доля давала новий шанс просто бути поряд.
І ось Андрій стояв біля сірої будівлі.
— Привіт, рідненька, все буде добре, — вигукував він у слухавку, — життя налагоджується!
Фото ілюстративне.
