«Квартира й так дістанеться мені, то чого я маю чекати і микатися по орендованих квартирах, а ти житимеш сама і приспівуватимеш?». Я сказала таке матері в очі, бо вже сил моїх нема те все на собі тягнути

Думаєте, що я за така донька, то от послухайте, яка.

Я не знаю, для чого мене мама на світ привела, напевно, для галочки, щоб було, як у людей. У всіх є чоловік і дитина і вона так само так хоче. А що робити далі – мати не знала чи не хотіла знати.

Мама моя була гарна і від хлопців відбою не було, приглянувся їй мій батько і вона вирішила, що наречена не перешкода для її планів. Туди-сюди і вже каже батькові, що вона при надії і треба одружуватися.

Ось так і створилася любляча родина.

Мені вже бабуся розповідала, що до мене маленької вночі вставав тато, ходив в гості з нею до бабусі і дідуся.

Те, що бабуся і дідусь вели мене у перший клас, то я вже й сама пам’ятаю та й на фото ми всі такі щасливі і радісні. Мамі було ніколи, вона була бухгалтером на підприємстві, де працював мій тато.

Мама не просто була гарною, але й вважала себе кращою за тата, освіченішою. Тому зарплату його вона забирала собі, вважаючи, що він грошима не так розпорядиться, як їй треба.

Не знаю, де вона дівала гроші, але у нас не було аж так густо в холодильнику, я теж не мала обновок, як і тато.

Тато ще відпрацьовував, де тільки міг, щоб мати свої гроші. Він купував мені на них іграшки і солодощі, що в мами викликало роздратування:

– Навіщо ти її балуєш? Вона виросте і не знатиме ціну нічому!

Тато мовчав. Мені здається, він хотів любити хоч когось в цій родині дуже сильно. І я рада, що це була я. Мої всі найкращі спогади – вони з татом: ми купаємося в річці, ми їмо черешні біля під’їзду, ми гуляємо в парку і їмо солодку вату та бігаємо наввипередки.

Не знаю чи довго тато б прожив з нами, якби одного разу мама не дізналася, що він дав велику суму своїм батькам. Це було на святі і батько купив батькам на п’ятдесят років путівку на море.

– Щоб ви вернулися спогадами в той час, коли були щасливими, – виголосив він промову.

І тут моя мати й почала на очах у всіх сварити його за марнотратство. Я пам’ятаю, як тато збирав свої речі, а я хотіла піти з ним.

– Я тебе заберу як тільки влаштуюся на новому місці. Обіцяю.

Для мене почалися довгі дні очікування, а мати все кривилася:

– Що нема тата? А ти думала, що сильно він тебе любить і забере? Тільки я у тебе є і більше нікого! Добре це собі запам’ятай!

Тільки у вісімнадцять років я дізнаюся, що тато висилав мені гроші і писав. Він прийде до мене на випускний в надії, що я кинуся йому на шию, а я зустріла його докорами.

– Де ти був всі ці роки?

І він почав розказувати, що писав, пересилав гроші, але мати написала, що я не хочу його ніколи бачити і чути.

– На всі твої дні народження я висилав тобі відкритки і подарунки, а потім просто гроші, бо не знав, що ти любиш…

Запрошував мене жити до нього, у нього була нова родина, але я розуміла, що я там зайва. Зайва там і зайва у матері, яка всі ці роки була самотня і винуватила в тому мене.

– Через тебе ніхто мене заміж не бере! Працюю на тебе зранку до вечора, всю свою красу втратила з тими роботами! Хто мене таку вже захоче?

Я вчилася, працювала, вийшла заміж. Нічого мені не далося просто, ні материнство, ні спільне життя, ні на роботі. Микалися ми по орендованих квартирах двадцять років, сил моїх більше нема.

Кажуть, що успішна людина чи ні, закладається батьками, то моя матір рук не покладала аби з мене виросло те, що виросло. Тому я вважаю справедливим, що вона має віддати мені бодай щось вартісне. Хіба ні?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page