Високий, чорнявий, надзвичайно гарний, він іде до неї. Підходить повільно, торкається щокою її довгого волосся, потім бере за руку. Вони танцюють, він шепоче їй: «Я тебе кохаю»…
Дзвінок будильника раптово увірвався в сон, а сонячне проміння розігнало нічну темряву. Поспішно зібравшись, Лана вийшла на вулицю, де її вже чекав Сашко. Він, як завжди, проводжав дівчину до інституту. Дорогою із захватом розповідав про якусь вечірку, але вона його майже не чула — думала про своє.
— Що з тобою? Щось трапилось? — долинуло до неї, наче крізь стіну.
— Ні, але треба поговорити…
— Давай увечері, — Сашко не дослухав її відповідь. — Зателефонуєш, як закінчаться заняття.
Поцiлувавши дівчину, він побіг, залишивши її наодинці зі своїми думками. До початку пар іще був час — Лана вирішила пройтися парком. Вітер грався з її довгим світлим волоссям, а сонячні промінчики зазирали в блакитні зазвичай веселі очі. Але сьогодні щось у її погляді не так. «Що ж це за сон? Хіба таке можливо? Наснилося… кохання. Так, так, це воно, я впевнена…».
Із Сашком вони зустрічаються майже півтора року. Друзі вважають їх ідеальною парою, чекають весілля. Хлопець уже двічі пропонував подати заяву до загсу, але Лана щоразу знаходила причину, щоб відкласти цей крок. І справді, їм було добре вдвох: завжди мали тему для розмови, погляди на життя збігалися, інтереси, захоплення також. Але Лана відчувала: це не кохання, не казка, не щастя, не свято, про яке вона читала в книжках і про яке мріяла. Взагалі, останнім часом іноді здавалося, що їм років по п’ятдесят, найцікавіша частина життя вже позаду, а попереду — лише сірі будні. Все йшло наче за планом: навчання, дім, зустрічі, прогулянки. Хіба такі почуття та стосунки надихають поетів, митців, змінюють хід історії, спонукають людей до відчайдушних вчинків?
Два дні тому Сашко знову заговорив про весілля, Ланина мама теж почала «наступ»: мовляв, чого ти хлопця «мурижиш», піде від тебе — і залишишся в дівках, он уже всі подруги заміжні… І Лана з якоюсь внутрішньою втомою вирішила: вийду за Сашка. Любов теж буває різна, їй випала така — спокійна, врівноважена.
І ось цей дивний сон. Він щось перевернув у душі, Лана прокинулась іншою людиною, із ясним розумінням: весілля не буде. Але як пояснити це Сашкові? Сказати, що побачила вві сні і полюбила іншого? Маячня… Але коли ввечері набирала номер Сашка, аби призначити зустріч, не сумнівалася, що все йому розповість.
Як не дивно, але розмова із «коханим-некоханим» відбулася відносно спокійно. Одному Богові відомо, що коїлось у нього у душі, але він зміг стримати емоції. Мабуть, вони залишаться друзями. А от мама…
Після її монологу Лана в сльозах вибігла на вулицю. Раптом почався сильний дощ. Аби сховатися від негоди, дівчина зайшла у кафе, замовила чай. За сусіднім столиком компанія молодих людей щось святкувала.
Заграла музика, і несподівано Лана почула: «Бачу, вам сумно. Може, танець підніме настрій? Дозвольте вас запросити…». Вона підняла голову, і їй здалося, що великі карі очі заглядають їй просто в серце…
Через півроку Петро і Лана подали заяву на одруження. Після тієї зустрічі в кафе для неї кожен день став як ціле життя, кожна хвилина — наче омріяна казка. Ні одноманітності, ні штучних емоцій — якщо сміятись, то до сліз, якщо дихати, то на повні груди, якщо кохати, то до безтями…
Коли виходили із загсу, Петро помітив, що Лана якось дивно усміхається. Вона піймала його погляд і, знітившись, сказала: «Ти, мабуть, не повіриш… Але вперше я зустрілась із тобою… уві сні. І завдяки цьому не зробила великої помилки. Важко пояснити, але це якесь диво…».
Петро її ніжно поцілував і тихо мовив: «Вірю, кохана».
Ангеліна МАЛІНОВСЬКА.
За матеріалами – Українське слово,
Фото ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
