Лариса дивилася в дзеркало і акуратно фарбувала вії тушшю. Ось начебто акуратно. Так, тепер помада. Ця блякла, ця темна, а ця прекрасна – червона з легким перламутром. Отже, останній штрих і все готове!
— М-а-а-а-м, а що за маскарад. – протягнула донька.
– До ресторану зібралася, а що? – Лариса не відводила очі від дзеркала.
– А що? Ти ж мені обіцяла з Юлькою посидіти! – Поліна аж запихкала від обурення.
– Так, а тепер згадаємо, як саме я тобі обіцяла. Я сказала так: якщо у мене буде настрій і не буде планів, то я сиджу. І взагалі, я сказала, щоб ти заздалегідь мені зателефонувала! Але ти не зробила жодного дзвінка, тому я йду відпочити з подружками!
– “Відпочити”, – передражнила її дочка. – І ця жінка зветься бабусею! Пів століття за плечима, а досі молодися. Не соромно?
– За що? – суворо запитала Лариса. – Ти думаєш, що в п’ятдесят років жінки вже старі? Ти в своєму розумі? Це ти мене своїми претензіями скоро на стару перетвориш! Давай, забирай коляску назад і дай пройти.
Поліна дивилася як мама одягається у передпокої: короткі півчобітки на підборах, шкіряна куртка, та й джинси вже натягла в обтяжку! І це в її роки! Дочка дивилася і бурчала на матір за її зовнішній вигляд.
– Послухай, люба, ось я виглядаю чудово у свої роки! – сказала Лариса. – А ти, молода дівчина, подивися на що перетворилася? Не фарбуєшся, волосся в хвостику, бурчиш! Ось що у вас, молодих мамок, за мода така: щойно дитина з’явилась, то треба страшком ходити?! Я так не запускала себе, ніколи!
– Однак це не заважало моєму татку втекти від тебе до іншої! – парувала донька.
– Поглянемо на твоє життя! – Зробивши паузу, сказала Лариса.
Багато ця Поліна розуміє! Її татко справді покинув Ларису, але був яскравий представник крутих мачо 90-х років, плейбой та марнотратник. Пальці віялом, доларами кидався, дружки та ресторани. Любила його Лариса, але й гуляка він був знатний!
Зрештою Ванька сказав: «Пробач, Лорко, мене вже не змінити, я бабій, а щоб ти не думала – йду від тебе, розлучаюся і залишаю вам з донькою цю квартиру». Поліні на той час навіть року не було.
Нічого, Лариса впоралась. Інколи вила від безвиході, але доньку виростила. Про себе забувши, про своє щастя особисте. Ночами і днями працювала, а донька таки виросла людиною. Має освіту, ось уже й сім’ю.
Тепер Лариса нарешті має час для себе жити, проте донька несподівано проти виступила. Вона як доньку у світ привела, так одразу і вирішила, що її мама повинна стати бабусею. Класичною такою бабусею – у хустці і з єдиною мрією – ростити онучку.
Лариса поїхала, а Поліна йшла додому з коляскою, бурчала і щиро не розуміла: який може бути ресторан у п’ятдесят років? Які подруги у такому віці можуть бути узагалі, про що з ними балакати. Які підбори?
29,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
