Фейсбук турботливо зберіг подію і сьогодні нагадав Лесі про цей день рік тому.
– Яка ж я була недалека, – промовила вона, дивлячись на розірване сердечко і текст з навалою різноманітних смайлів.
То був текст-прощання з найкращим чоловіком її життя, єдиним і неповторним у цілому світі.
– Ти забудеш його, головне не зустрічайся з ним, не пиши йому і не дзвони, – повчала подруга.
Леся дивилася на неї, мов на божевільну – забути космос, забути рай, забути любов? Вона геть з дуба рухнула чи їй материнство всю голову затьмарило? Що вона тямить зі своїми каструлями і недолугим чоловіком в коханні? Що вони знають про зустрічі в своїй манюсінькій квартирі?
– Я його кохаю, – говорила по-складах, – Ти ж ще знаєш, що то таке?
– Ти думаєш, що кохаєш, – переконувала Ліда, – Але кохання взаємне, а оскільки його нема від твого безцінного Юрка, то й ти не кохаєш.
– Ти себе чуєш?- саркастично спитала з висоти свого горя.
– А ти себе чуєш?
– Та я вся ипемчу від свого кохання! Та мене космос і всесвіт чують – так я його кохаю! Я готова заради нього на все! Так тобі зрозуміло?
– Звичайно, – відповіла Ліда.
Ця розмова була не вперше. Кожного разу, коли у них були якісь негаразди, вона приходила до Ліди в її маленьку кухню і виливала тонни сліз. Ліда турботливо наливала чаю чи й чогось міцнішого, гладила і обіймала, плакала з розчулення від її переживань, давала поради, і підтримувала. Але з часом, Ліда перестала бути настільки емпатійною і лиш зрідка кивала та давала навідні питання. І ось знову вона почала цю розмову, бо Юрко не планував ні одружуватися, ні жити разом. І цим вона мусила поділитися з Лідою. Але щось пішло не так:
– Лесюню, я тебе теж дуже люблю, тому попереджаю, що це були мої останні репліки про твого Юрка. Я більше не планую про нього говорити і про нього чути. Я витратила на це надто багато свого часу і зусиль. Якщо ти не робиш висновків, то їх роблю я. Тому, вибач, але будь-які теми, лиш не про це.
– Зрозуміла, подруго, – встала тоді Леся і пішла на дуже довго.
Чи то так співпало, чи й справді Ліда була тим глядачем, перед яким Леся грала роль зрадженої коханої в опері нерозділеного кохання, але Леся почала все менше і менше думати про свої почуття-відчуття щодо Юрка. Вона ще пробувала знаходити вільні вуха в інших подруг, але вони були не такі терплячі, як Леся і швидко знаходили сотні причин аби не бачитися. Тож спочатку Леся обірвала навіки зв’язки з цими, так званими, подругами, а потім порвала і з Юрком. Вірніше не порвала, а перестала йому першою дзвонити, писати і просити зустрітися.
Далі був період, коли він шукав зустрічі і вона приймала вибачення, далі період, коли проганяла його і сама шукала причини зустрітися. Ця катавасія була ще дуже довго. А потім ця буря сама собою стихла. Вже й Леся не пригадує як так це Кохання затухло. Пам’ятає, що сіла писати цей пост аби знову почути в собі ту надію, бажання, але її не було. І ось вийшло таке собі заупокійне з «дякую, що був в моєму житті».
Тепер ось перечитує і сміється з себе, яка ж вона була недалека. І які словеса знала, які форми, який стиль. Хоч бери й любовні романи пиши.
– Ліда, привіт. Впізнаєш? Може, зустрінемося? Маю тобі багато чого розказати. І дякую, ти була права.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.
