fbpx
Історії з життя
Лiкар сказав, що поки нічого незрозуміло, а ясно стане тоді, коли розкриють і побачать. Хотілось сподіватись на краще, але Катя готувалась до гіршого. Поплакала, а потім вирішила скласти список невідкладних справ. На все про все в неї залишалось два тижні

Дія не завжди приведе до щастя, але до щастя привести може лише дія.

Підходячи до свого дому, Катя побачила, як хлопчаки ламають гілки молодої ялинки, що росла під її вікном. Вона плекала це деревце, доглядала, привезла малесеньке з краю, де народилась і виросла.

За матеріалами видання “Є”.

Це вперше на ялинці з’явилися шишечки. Насварилась на дітей, вони розбіглись. А вона розплакалась від жалю. Ось знову сплакнула уже від споглядання сценки: молодий пес з чорною блискучою шерстю і розумними очима бавився з рудим пухнастим кошеням. Тварини вовтузились, як діти. Сусідка сказала :

– Це не про них сказано «Живуть, як кіт з собакою».

Катя кивнула, а про себе подумала: От, якби і люди поводилися так із рідними, колегами, знайомими, сусідами. Менше було б горя, розчарувань, розлучень. Бо іноді поводяться гірше, ніж брати наші менші. Із сумом відзначила, що і вона не свята… Ось вже 8 років не спілкується з двоюрідним братом, посварилась із кращою подругою… І тепер, коли Доля послала їй випробування, вирішила хоча б дещо виправити, пробачити і щоб її пробачили.

Лiкар сказав, що поки нічого незрозуміло, а ясно стане тоді, коли розкриють і побачать. Хотілось сподіватись на краще, але Катя готувалась до гіршого. Поплакала, а потім вирішила скласти список невідкладних справ. На все про все в неї залишалось два тижні до oперації. Лiкар зволікати не радив. Список вийшов чималенький: переклеїти шпалери кімнатні у дочки, віддати двісті гривень сусідці, сімсот – колезі по роботі, забрати у швачки відріз на костюм (поки ще не покроїла), Олі згодиться, відправити сестрі в Черкаси своє шкіряне пальто, (не забути в кишеню покласти лист, в якому попросити у сестри пробачення за все, і сказати, щоб та менше за нею сумувала).

Тепер із нематеріального: розлучитись з Тертичним. Зробити це зараз і самій. Якби не обставини, не наважилась би нізащо. Нехай помучиться! А правду йому знати необов’язково. Наступний пункт – помиритись із Вадимом, попросити пробачення у подруги. Уважно продивившись свої записи, Катя зрозуміла, що охоплено все найголовніше, а це означає, що потрібно братись і все це виконувати. Ну з хатніми справами – просто. Зробить. Насамперед справи серйозніші. З Тертичним вони знайомі вже сто років, ще з інституту. Тоді закрутився у них студентський роман – легкий і необтяжливий. Блукали вулицями, в кіно ходили, сиділи в кафе, ласували морозивом. Проводили час на улюбленій лавочці в сквері. Отже, кохання, кохання… А влітку Катя поїхала до сестри в Черкаси. А Тертичний з батьками в Крим. Там він закрутив роман з дівчиною з Мурманська. Все закінчилося, як звичайно, – погуляли і розбіглись. Приїхавши в місто, Тертичний, сумуючи за Катею, і думати забув про Нору, дівчину з Мурманська. Але наприкінці листопада до нього приїхала Нора і пред’явила чималенький вже живіт. Мусив одружуватись. Він тоді днями ридав у Каті на плечі, а вночі, зрозуміло ж, у Нори. Але зустрічатись з Катею не припиняв, тепер твердо зрозумівши, де кохання, а де почуття відповідальності. Спочатку він просив Катю зачекати рік-два – нехай дитя підросте. Минуло чотири роки, і Тертичний полюбив доньку всім серцем. А на п’ятий рік Катя розсердилась і вискочила заміж. Але життя не склалося. Через три роки зібрала чоловікові речі й виставила за двері. Він навіть не здивувався. На згадку про нього залишились дві вудочки на балконі й дочка Оля.
Тертичний все обурювався:

– Як же ти можеш зраджувати любов?

Його, звісно ж, ці претензії не стосувалися. Себе він вважав стороною постраждалою. Тепер він знову з’явився у Катиному житті – просто наступного дня, як чоpт із табакерки. Катя відчинила двері і побачила Тертичного, а в його погляді сум і любов. Вона зітхнула і впустила в квартиру. Проявила слабкість, за яку й розплачується всі останні шістнадцять років. Про його розлучення більше не говорили. Що залишилось, крім любові: свята і вихідні на самоті, відпустка – з донькою. А що ж Тертичний? З кар’єрою у нього не склалося, вдома радості ніякої. І він вважав, що Катя щаслива людина, а його потрібно пожаліти. Вона і жаліла. Але в душі їй хотілося і тихих вихідних, і щоб щовечора та щоранку був поряд. І знати, що це лише твоя людина, твоя і більше нічия. А зараз прийшов той час, коли можна Тертичному взяти і просто сказати: «Знаєш, я втомилася. Досить!». І запланувала цю акцію зробити наступного четверга – за день до oперації, щоб не зміг з’ясовувати стосунки. А що буде потім, їй вже байдуже.

Тепер щодо двоюрідного брата. Ось тут все складніше, бо Катя викреслила його зі свого життя. І було за що. Сестер було три. Дві старші відійшли молодими, залишивши сиротами своїх вже, щоправда, дорослих дітей – Катю і Вадима. Із трьох сестер залишилась молодша і бездітна їхня рідна тітка. Їй залишилась від батьків деяка спадщина – квартира, старовинні прикраси. Коли тітка постаріла і стала немічною, Вадим переїхав до неї, оформивши квартиру на себе. Прикраси почав носити в комісіонки. Про Катю він забув. Не те, щоб вона побивалася за цим барахлом, але було дуже образливо. З Вадимом вони дружили все життя – з дитинства. Завжди були не розлий вода. Катя бігла до нього за першим покликом, забувши про себе, приймала всіх його дружин. Але не квартира і не брошки-ланцюжки головне. Головним було те, що Вадим став підлим і дуже погано ставився до старої і хвоpої тітки. Кpичав на неї, штoвхав, на пoхоронi тітки вони бачились востаннє. Катя сказала йому, що він безсердечний, а він розсміявся їй просто в обличчя.

Катя дивилась на цього полисілого дядька в дорогій дублянці з товстим золотим ланцюгом на шиї, і згадувала тоненького рудоволосого хлопчика з вічно розбитими колінцями, якого вона, старша сестра, захищала від дворових сутичок. З Вадимом вона не бачилась вісім років. Дізнавалася про нього щось випадково, одружився – розлучився, знову одружився. Звісно, біль потроху вщухав. Та все ж мучилась і сумувала вона за ним дуже. Тепер вона вирішила до нього поїхати. Не зателефонувати, а поїхати. Якось всі образи меркнуть перед обличчям останньої хвилини.

Бoліло в неї серце за доньку Олю. Як вона буде справлятись без матері? Як умовити не покидати навчання в інституті? Після вечері Катя почала свою промову. Оля слухала неуважно, позіхала. Коли Катя закінчила, Оля сказала:

– Ну і нащо, мамо, ти стільки енергії витратила. Інститут я закінчу, але заочно. І ще, до речі, я виходжу заміж.

– У Каті кімната попливла перед очима. Оля ще щось казала про якісь три місяці.

– Три місяці до чого? – не зрозуміла Катя.

– Ні до чого, а чого. – пояснила Оля. – Термін у мене – три місяці. Та ти не хвилюйся, у нас любов, і нареченого звати Андрієм. І цю дитину ми обоє хочемо. Андрій дуже розумний, з відзнакою закінчив кораблебудівний інститут, а жити, напевне, ми поїдемо до Харкова. А з Андрієм я тебе познайомлю завтра, хочеш?

Катя кивнула головою. Ну що ж, Оля не залишиться одна, тепер у неї є майже чоловік. А незабаром буде і малюк – вона закрутиться, завертиться, і в неї не залишиться часу, щоб сумувати і стpаждати. Почала засинати, але тут уявила дитину Ольги, яку вона, може, і зовсім не побачить і не візьме на руки, і вона заплакала гірко й безутішно.

До кінця першого тижня Катя виконала всі перші й найлегші пункти плану. Потім поїхала до брата. Не застала. Двері відчинив хлопчик років п’яти, товстий і щокатий, з коротким рудим чубчиком. Попросила, передати, що приходила Катя…

Потім зателефонувала Тертичному, і все сказала.

– У якому розумінні? – здивувався він.

– У прямому. Я від тебе йду, – оголосила Катя.

– Далеко? – усміхнувся він.

«Далі не придумаєш», – подумала вона про себе, а вголос сказала приготовлену промову і відключилась.

У п’ятницю Катя відправилася до лiкарні, Олі сказала: «Так, дрібниці, нічого серйозного».

У понеділок зробили опеpaцію, і ввечері, коли Катя відійшла, до неї в палату зайшла черговий лiкар.

– Все погано? – тихо запитала Катя.

– Що погано? – здивувалась жінка.

– Скільки мені залишилось?

– Господь з вами, – сказала лiкарка. – Все у вас нормально, звичайна мioма, зарано, але тепер така статистика. Зачекаємо тиждень результату aнaлізу, але я абсолютно впевнена…

– Абсолютно? – прошепотіла Катя і через хвилину розплакалась.

– Тихо, тихо, шви! – Застерігла лiкар і погладила Катю по руці.

Через тиждень прийшла відповідь із лабораторії, і Катю виписали додому. Вона була ще кволою, й Оля одягала її, як дитину, і застібала їй чоботи. Катя повільно вийшла на вулицю і біля воріт побачила Тертичного. Він стояв біля машини.

– Привіт, – сказав він їй.

– Привіт, – відповіла Катя і з докором подивилась на Олю. Та знизала плечима і відвела очі.

Додому їхали мовчки. Оля відчинила двері. З кухні вийшов високий, кучерявий молодий чоловік в кухонному фартуху. Катя розгублено і збентежено кивнула.

– Мамо! Андрій приготував биточки.

З кухні доносилися такі запахи, що Каті вперше за останні кілька тижнів захотілося їсти.

– Зараз, лише переодягнуся, – гукнула Катя.

У своїй кімнаті вона побачила велику коричневу валізу. Андрієва, мабуть, подумала Катя і відкрила шафу. У ній рівненько висіли сорочки Тертичного. У ванній на поличці стояли піна для гоління й одеколон «Араміс». Її улюблений аромат. Точніше, запах її коханого чоловіка. Вона прийняла душ, підфарбувала губи і вії, і зайшла до кухні. Оля і Андрій накривали на стіл. На підвіконні у вазі стояли її улюблені білі гвоздики. За столом сиділи симпатичний майбутній зять Андрій, щаслива Оля з Катя з онуком у животі й коханий, зніяковілий Тертичний. Квартира сяяла чистими вікнами, випраними шторами і новими шпалерами.

А потім Катя втомилась. І Тертичний уклав її в ліжко. Вони ні про що не розмовляли. Їм все було ясно без слів. А коли Катя майже заснула, задзвонив телефон.

– Привіт, Катю! – почула вона знайомий голос.

– Як справи? – запитав Вадим. Катя подумала і впевнено сказала:

– Чудово!

І це було правдою. З Вадимом вони проговорили майже годину, могли б і більше, але Катя дуже хотіла спати, у неї зовсім не було сил. На тумбочці лежала книжка – збірка поезій Ліни Костенко. Від Алли, подруги. Катя усміхнулась. Засинаючи, вона подумала, що потрібно в ремонт чоботи віднести і що там ще? Ну список справ, як завжди… Життєві клопоти, ну і взагалі, коли така велика сім’я.. А потім вона заснула. І їй наснився зелений луг з розквітлими великими ромашками, точно такий, який був біля її батьківської хати на Черкащині, і стежка, що вела до Росі, і по ній, їй на зустріч, розкинувши рученята, дибало хлоп’ятко, з темними кучериками, як у Андрія і голубими оченятами, як у Олі…

Автор – Любов МАТВІЄНКО.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news суворо заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.

Фото – ілюстративне(pixabay.com).

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook