fbpx
Історії з життя
Лиш пізньої ночі здивована сусідка зверне увагу що бабця досі сидить біля тину. Підійшла і дар мови втратила. Не дай Боже нікому до такого дожити.

Лиш пізньої ночі здивована сусідка зверне увагу що бабця досі сидить біля тину. Підійшла і дар мови втратила. Не дай Боже нікому до такого дожити.

Старенька Ната нетерпляче чекала. Ось-ось має прибути довгоочікуваний рейсовий автобус. Старечі ноги ледь тримали малесеньке сухе зігнуте тіло, стояти було не сила, але вона пильно вдивлялась в далечінь.Чекала сина.

Цілий тиждень готувалась до цього дня: запекла сиру з родзинками і яблуками, накрутила справжньої домашньої ковбаси, тушила в печі качечку. А сьогодні, напевне від хвилювання, з самого ранку відчуває себе зле. Їй би полежати, а вона пиріжечки ліпила. Адже він любить такі малесенькі з м’ясом і зеленню. Хоч як тяжко не було, а підмела, помила підлогу, повісила до ікон нові, чисті рушнички. І все на годинник поглядає- чи скоро вже.

Він пообіцяв що сьогодні буде обов’язково. Що залишить усі свої справи, і приїде до неї на деньочок. Вже рік не був її син вдома. І жив ніби не далеко, лиш годину в автобусі. Та й дзвонити рідко став. А все та його робота, оті справи нескінченні.

Винесла собі стільчика присіла, а погляд все туди, все на дорогу.

Мине година, друга. Приїде і поїде автобус. Вітатимуть Нату люди, дехто навіть зупиниться погомоніти, але ЙОГО не буде. І слухавку він не братиме – зайнятий. Лиш пізньої ночі здивована сусідка зверне увагу що бабця досі сидить біля тину.

А вона вже й холодна. Вже й душенька її покинула, а очі все дивились в далечінь— чекали сина.

Автор Анна К.

Спеціально для intermarium.news. Передрук без згоди автора – заборонено.

facebook