Згадалися знайомі пари, в яких чоловік і дружина через три роки втрачали один до одного інтерес і виглядали так, наче відбувають повинність. “Гостренький період” скінчився, а духовна і емоційна близькість не з’явилася.
Пару на березі хотілося сфотографувати і приводити в приклад.
Із-за пагорба показався чоловік років шістдесяти. Люди поступово підтягуються до води і через години дві весь берег стане схожий на лежбище морських котиків.
І раптом дитина кинувся до літнього чоловіка з радісним криком:
– Тату! тату!
Від подиву я застигла, як дійові особи п’єси “Ревізор”.
Чоловік підійшов до прекрасної парі і сказав:
– Вітю, візьми ключі і віджени машину на стоянку, я її біля стежки залишив. Хлопець розторопно одягнувся і незабаром зник за пагорбом.
Чоловік чмокнув молоду жінку в щічку, вона неприродно посміхалася.
І тут я зрозуміла, що Вітя був водієм у цієї дружної сім’ї. Вся райдужна картина впала, як картковий будиночок.
Милуватися стало ні на кого і я поспішила піти додому.
Автор: Nataliya Varsʹkoya.. “Щаслива пара”. Побутова іронічна проза).
Фото ілюстративне.
