fbpx
Історії з життя
— Любий, ти ж зрозумієш? Я так тебе кохаю, – театрально змахнула щиру “сльозу”,- що просто не зможу бачити, як тебе не стане. – І не давши отямитись чоловіку круто повернулась на каблуках і мовила прямуючи до виходу, – Поживу у мами. Поки, ну, поки все не скінчиться

— Любий, ти ж зрозумієш? Я так тебе кохаю, – театрально змахнула щиру “сльозу”,- що просто не зможу бачити, як тебе не стане. – І не давши отямитись чоловіку круто повернулась на каблуках і мовила прямуючи до виходу, – Поживу у мами. Поки, ну, поки все не скінчиться

Євген Петрович нездужав довго. Досі міцний і здоровий чоловік, став танути буквально на очах. Сильний і вольовий, власник великої торговельної фірми, став втрачати сили стрімко. Медицина не дивлячись на всі зусилля, не допомогла.  Євген Петрович зрозумів, – навіть маючи величезні гроші, купу знайомих, і потрібні зв’язки, перед долею ти абсолютно безпорадний. Якщо все вирішено там нагорі: бідна людина піде на той світ дуже швидко, а багатому лише ненадовго продовжить життя. І все … Нічого з собою не візьмеш, підеш так само як і прийшов – в сльозах …

Дружина Марина, – випещена і примхлива красуня, днями пропадала у бутиках і салонах краси. А потім проявила неабияку витримку і хитрість: змахуючи мізинчиком «щирі» сльози, прошепотіла що їй важко, дуже важко. Так його кохаючи вона не може на все це дивитись спокійно. Тому поживе у мами.

В її очах зачаїлося добре приховане торжество – тепер потрібно лише трохи почекати, і дуже скоро вона стане повноправною власницею всього того, що поки ще належить чоловікові.

Євген Петрович мовчки проковтнув образу, і лише відвернувся до стіни, щоб не бачити її гладке, доглянуте обличчя, що стало злим і якимось кам’яно-байдужим. Великий і кудлатий пес Джек, який стояв поруч з ліжком Євгена Петровича, прекрасно зрозумів і усвідомив ситуацію, що склалася, сердито і глухо загарчав, ясно даючи зрозуміти тепер уже колишній для нього господині, що краще їй на очі йому не потрапляти.

Гайда до своєї матусі, і там накинувши на себе брехливе покривало скорботи, чекай, коли твій чоловік якому ти зобов’язана всім що маєш, нарешті назавжди тебе покине!

Марина криво посміхнувшись і не зводячи очей з розсердженого Джека бочком вийшла з кімнати, а пес важко зітхнув і сів ближче до зовсім нездорового господаря.

Джек сидів поруч зі своїм другом, якого любив більше життя, майже не відходячи. Поклавши свою морду  йому на живіт, – там, депричаїлась та хвороба, пес невідривно на Євгена Петровича, намагаючись вловити найменший рух. Так день і ніч, день і ніч, день і ніч …

Через чотири дні, Євген Петрович відкрив очі, і побачивши розмитий силует великого пса, простягнув змарнілу руку щоб погладити його по голові. Він посміхнувся, а Джек обережно прибрав голову з живота свого кращого друга. Він дуже втомився, він витратив усі свої життєві сили і енергію, він сам був ледве живий, але все ж Джеку вдалося роздмухати той слабкий вогник згасаючої свічки життя, в цій дорогій йому людині.

– Ви абсолютно здорові, очам своїм не вірю! – вигукнув лікар, здивовано дивлячись на результати обстежень, Євгенія Петровича

– Ось він рятівник мій – кивнув Євгеній Петрович на Джека, – йому я зобов’язаний життям.

– Пес? Як це?

– Ви все одно не повірите.

Двері раптом відчинилися, і дрібно стукаючи каблучками по паркету, в кімнату вбігла Марина.

– Милий! Єдиний мій! Я так рада що все позаду! Дорогий, коханий, нарешті все відступило!

Євген Петрович виразно подивився на Джека.

Пес загарчав, дивлячись на жінку.

– Марина, ти вибач, але краще тобі піти  назавжди – зітхнувши сказав Євген Петрович, і погладив Джека

Автор -Георгій Асино

Редакція тексту – intermarium.news

Головне фото – pixabay.com