fbpx
Без категорії
Люда ввімкнула світло в кімнаті, відкрила двері в шафі, там у кишені пальта її заначка на літо, з кумою планують в Туреччину. Шість тисяч гривень. О, горечко! Грошей немає. І ланцюжок золотий, і браслет, і обручка теж «пішли». Коли ж він устиг? Це поки вона готувала вечерю

«Ні, цього просто не може бути! Де ж він?» – Люда перерила сумку, потім висипала все, що в ній було, на килимок під дверима. Ось гаманець, косметичка, телефон, всілякі дрібниці, які зазвичай носить вона в сумці. А ключа не було. Як же так? Він один у неї, на красивому брелоку. Подарунок від чоловіка, якого вона колись любила. Брелок масивний, до нього прикріплена старовинна срібна монета. Чи справжня, чи ні – Люда не знає, але в руки було брати приємно. І де ж це вона загубила той ключ? І як тепер до хати потрапити? Запасний вона завжди тримала в сусідки баби Марії. Але та помepла минулого місяця. Родичі ключ їй віддали, і він тепер у шухляді на кухні. А двері замкнуті. І що ж тепер робити? Ну не сидіти ж і не плакати!

Може, на роботі залишила? Люда помчала до своєї контори, в кабінеті обрила всі шухляди в столі – немає. Може, в магазині, де купувала хліб? І там продавщиця тільки головою похитала – ніхто нічого не знаходив. Якийсь чоловік, що «доганявся» пuвом у магазині, порадив звернутись до служби відкриття замків. Люда вхопилась за цю ідею, як за рятівну соломинку.

– У мене там друг працює, – сказав чоловік. – Ось зараз, – дістав телефон і набрав номер:

– Чуєш, Вован, тут жінка ключ посіяла, мало не плаче. Ти де зараз? Ага. Диктуйте адресу, – уже до Люди звернувся. – Ідіть додому, буде через півгодини.

Вован не забарився.

– Такі двері, як у вас, консервним ножем відкрити можна. Китайська халтура. Відверніться, я не хочу, щоб ви бачили, як це робиться.

За мить двері відчинились, Людмила заплатила сто гривень і зайшла до квартири. Якось незручно було відпускати чоловіка, який так їй допоміг.

– Може, кави вип’єте? – несміливо запропонувала.

– Кави не хочу. А от від вечері не відмовлюся, бо зранку як поїв, то й досі голодний.

Люда, вже й жалкуючи, що запросила нeзнaйомця до хати, накрила на стіл, що в неї було.

– Вибачте, делікатесів не маю, – знічено сказала.

Між тим, Вован хвалив її вчорашній борщ, з’їв омлет і випив компот. Розповідав, що живе сам, дружина покинула його ще минулого літа, коли почалась «заворуха на Дoнбасі», і з дітьми подалась до батьків у Росію.

– Я не поїхав, що мені та Росія? Я – українець.

Далі Вован почав говорити про внутрішню й зовнішню політику, лаяв генералів. Зрештою, Люда сказала, що вже пізно.

– А, точно, десята вечора. Піду. А ви будьте уважнішою, треба, щоб був запасний ключ, – порадив Вован і пішов собі.

На радощах Люда познаходила всі три ключі, які ще залишились від її дверей. Один занесла кумі Олі. І хоч пізня була пора, вони ще посиділи, погомоніли.

– І ти подумай, який спеціаліст! Він відкрив мої двері за лічені секунди, замок цілий, працює прекрасно, я перевіряла, – без упину торохтіла Люда.

– Кума, ти хоч на документи його подивилась? Може, він афepист який? – засумнівалась Оля.

– Ні, я так зраділа, що навіть вечерею його нагодувала. Ніби нормальний чоловік, – сказала Люда.

Вже коли лягла спати, до неї прийшли сумніви. А раптом і справді злoдій? Завтра прийде, обчистить квартиру, та й по всьому. А чому завтра? Може й сьогодні?

Люда ввімкнула світло в кімнаті, відкрила двері в шафі, там у кишені пальта її заначка на літо, з кумою планують в Туреччину. Шість тисяч гривень. О, горечко! Грошей немає. І ланцюжок золотий, і браслет, і обручка теж «пішли». Коли ж він устиг? Це поки вона готувала вечерю. Люда навіть не плакала. Хіба сльозами зарадиш?

Читайте також: – Лільку із 20-ї недавно підвозив якийсь на «мерсі». Вийшов аж уранці, а перед тим, як від’їжджати, з кишені витягнув каблучку й одягнув на праву руку – жонатий! Номери його автівки я на дверях підвалу видряпав.

Вранці вона подзвонила в службу відкриття замків, про Вована там нічого не знали. В пoліції порадили бути уважнішою. На роботі поспівчували.

Люда витерла сльози, вмилась, дістала косметичку, підфарбувала очі, губи. Все, життя триває, хай йому біс. Ключ на красивому брелоку у вигляді старовинної монети лежав на самому дні косметички. Люда обізвала себе дуpeпою й вирішила нікому більше не розповідати про свою пригоду. Засміють же.

За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Софія Рудницька.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

facebook