Людмила була пихатою – це вам скажуть всі, з ким вона хоч хвилин 5 поговорила. Сама Люда не розуміла, чому не може по гоноруватися новою сукенкою чи прикрасами, носила на собі багато золота, бо мала, як сама вона каже.
– Маю в скрині тримати? Я для чогось його купувала!
Любить вона аби й хата її сяяла на Різдвяні свята найгарніше, щоб гостина була у неї найсмачніша, а одяг новий та модний. Те, що її не часто запрошують, Людмила не дуже брала до серця, бо така відверта заздрість мастила їй душу.
– Я в чужого не беру, а все своїм мозолем, – хвалиться вона тим, хто ще її слухає, – 15 років по заробітках. То не кожен чоловік витримає, а я жінка слабка.
Звичайно, що й дитина її мала вступити не куди – не будь, а лише в медичний університет на лікарку. Заради цього Людмила вже багато років тяжко працює і відкладає копійку, проте як лише донька поступить, то вона приїде додому та буде насолоджуватися людською заздрістю. Проте, навчання пішло донечці геть погано, тому прийшлося на роботі трохи затриматися.
– Треба сесію підмастити… Цей вчитель надто вимогливий… Ця викладачка мене взяла в зуби.., – скаржиться Леся аби мама слала і слала євро.
«Це перший рік такий, а далі буде легше», – переконувала себе Людмила та працювала ще наполегливіше і вже додому не їздила – для цього придумали месенджери, то нащо тратитися?
Другий рік пішов доні, як перший, а третій ще гірше, бо треба було складати на спеціаліста. Бачить Людмила, що навчання доньки обходиться їй вже надто дорого, але ніхто не хоче шепнути їй правду, та й вона нікого не послухає.
На четвертий рік Людмила без попередження приїхала додому, бо якась неявна підозра її мучила, але вона не знала в чому річ, тому вирішила і на свята приїхати, і все вияснити.
Попри розпал сесії, донька зустріла її вдома. Спочатку не знала, як це пояснити, то сказала, що захворіла.
– Доню, але ж ти сесію завалиш, а це мені знову в копійку обійдеться!, – наполягала матір.
– Ти, що мене зовсім не любиш? Я маю хвора йти сесію здавати?, – розплакалася донька.
Не буде ж вона рідну дитину силувати, то вирішила сама сесію залагодити, бо потім буде дорожче. Поїхала вона в університет та почала питатися, де здає сесію четвертий курс, та до викладача та в кишеню. Той радо шукає прізвище такої талановитої лікарки… аж його нема.
– Скажіть ще раз, бо не можу знайти, – каже він.
Людмила ще раз, далі ще раз заучу, далі декану… виявилося, що не вчиться у них її доня і ніколи не вчилася…
Жінка приїхала додому та влаштувала доньці таку баню, що та в усьому зізналася: не поступила, а гроші витратила на веселе життя.
Людмила накинулася й на чоловіка, чому попустив дитині та зруйнував її майбутнє, а найгірше – заставив її всі ці роки працювати та висилати їм гроші!
– Де ви діли стільки грошей, лінюхи!, – сварилася жінка.
– Де-де, – зло відповіла доня, – Тато зробив пузо одній жінці от і відкуповується!
Людмила впала на диван. Тепер люди дійсно знають, що такого як у неї нема в світі – що донька, що чоловік.
Фото Ярослава Романюка.