Мене звуть Наталя, і я зараз стою перед важким вибором, який, здавалося б, ніколи не торкнеться моєї родини. Потрібна порада, і я сподіваюся, що ваші думки допоможуть мені знайти правильний шлях.
Майже двадцять років тому я взяла на себе відповідальність, яку вважала своїм обов’язком. Моє сестри Марини не стало разом з її чоловіком, сиротою залишилася семирічна донька Світлана. Марина і Олексій були ще дуже молодими і нічого спільного не нажили. Маринка була моєю єдиною рідною сестрою, і я не могла допустити, щоб її донька залишилася без сім’ї.
Світлану ми з чоловіком одразу прийняли в наш дім, і я виховувала її разом зі своєю рідною донькою Олею. Вони завжди були як рідні сестри, ділилися всім – іграшками, секретами, підтримкою.
Час летить швидко. Дівчата виросли, і тепер вони вже дорослі. Оля завжди була більш стриманою, але стосунки зі Світланою у них були теплими, або мені так здавалося. До недавнього часу…
Одного вечора, після сімейної вечері, ми з Олею залишилися на кухні, щоб допити чай. Її погляд був трохи напруженим, і я відчула, що щось не так.
— Мамо, ми з тобою давно не розмовляли про серйозні речі, — почала вона, несподівано підводячи розмову до чогось важливого.
— Що ти маєш на увазі, доню? — запитала я, не приховуючи занепокоєння.
— Я хотіла поговорити про квартиру, — її голос був рівним, але у ньому чулися нотки невпевненості.
— Про що саме? — моє серце стислося.
— Світлана… вона ж не рідна тобі донька. Чи справедливо, що вона претендуватиме на частку в квартирі, коли ти захочеш її поділити?
Ці слова пролунали, як грім серед ясного неба. Я була приголомшена, розуміючи, що донька, яку я виховувала з любов’ю і вірою у її доброту, тепер ставить під сумнів право Світлани на рівне з нею майно.
— Олю, ти ж знаєш, що Світлана для мене, як рідна донька, — почала я, намагаючись зібратися з думками. — Я виховувала вас обох, і не робила різниці між вами.
— Я це розумію, мамо, але вона не рідна. Її батьки — це тітка Марина і її чоловік. Чому я маю ділити з нею спадщину?
— Ти вважаєш, що я виховувала її лише для того, щоб вона залишилася без нічого? — запитала я, намагаючись зрозуміти, що відбувається в голові моєї дитини. — Це не питання грошей чи майна, Олю. Це питання людяності, справедливості, і того, що ми разом пройшли.
— Але це наш дім, мамо, — Оля подивилася на мене з обуренням. — Чому вона повинна претендувати на те, що належить нашій сім’ї?
Мені було дуже неприємно це чути. З одного боку, я розуміла, що Оля бачить ситуацію по-своєму, з іншого — я була розчарована її поглядом на ситуацію, який вона раніше ніколи не проявляла. Адже я вважала, що виховувала її гідною людиною, здатною на співчуття і розуміння.
— Ми всі одна сім’я, Олю, — тихо промовила я, намагаючись донести до неї сенс своїх слів. — Світлана така ж частина цієї сім’ї, як і ти. Я не робила між вами різниці, і не хочу робити її тепер. Ваша сестринська любов, ваша підтримка одна для одної — це найбільше, що є у вас обох.
Оля мовчала, і я не знала, що саме вона думає. Її погляд був зосереджений на столі, і я відчула, що ця розмова так просто не закінчиться.
Коли Оля пішла спати, я довго сиділа на кухні, згадуючи все те, що ми пройшли разом. Як я намагалася дати дівчатам усе найкраще, як піклувалася про них, як вони росли поруч, ділячись своїми радощами і печалями. Я завжди вірила, що виховую їх рівними, що ніхто з них не відчуває себе зайвим.
Але тепер я не знаю, що робити. Оля має своє бачення ситуації, яке, можливо, частково виправдане. Але в той же час я не можу дозволити, щоб Світлана залишилася без нічого. Вона теж моя донька, хоча і не і не я її виносила, але по духу, по серцю.
Можливо, я зробила помилку? Можливо, я недооцінила той момент, коли гроші і майно можуть зруйнувати сімейні стосунки? Я завжди вірила, що наші стосунки сильніші за все це, але тепер я бачу, що не все так просто.
Прошу поради у вас, хто читає мою історію. Як ви думаєте, що мені робити, як переконати доню, що вона неправа? Як зберегти нашу родину, як повернути в неї гармонію? Мені важко зробити вибір між двома доньками, які обидві для мене рідні, кожна по-своєму. Що б ви зробили на моєму місці?
Буду вдячна за будь-які ваші думки. Можливо, вони допоможуть мені знайти вихід з цієї складної ситуації.