— Вітання! Не розбудив? – пролунав у трубці радісний голос Максима.
— Друга ночі. Як ти думаєш? – сонно відповіла Юля.
— Та не бурчи ти. Я приїду?
— Ні, Максиме, їдь додому. – Юля скинула слухавку. Юля любила його. Шість років. Шість довгих років надії. Шість років, протягом яких Юля сподівалася, що їхня дружба переросте у щось більше. Сподівалася навіть тоді, коли півтора роки тому він повідомив, що одружується з іншою. Після дзвінка сон як рукою зняло. І вона вкотре згадала все, з першого дня їхнього знайомства.
Вони ознайомилися в інституті. Максим був уже на третьому курсі, Юля лише вступила. Зустрілися на якійсь студентській вечірці. Макс був із місцевих, Юля жила у гуртожитку. Там і влаштовувалися гучні посиденьки. Макс був душею компанії. Дівчата божеволіли. Хлопчаки намагалися наслідувати. Юля була навпаки скромною, непомітною. Гучних компаній не любила. Піти на цю вечірку сусідки по кімнаті вмовляли її довго. Юля закохалася у Макса з першого погляду. Того вечора Макс ушкодив руку випадково розбитою склянкою. Юля зголосилася допомогти. З того часу й зав’язалася їхня дружба.
Саме так. З Юлею Макс товаришував. Зустрічався він з іншими дівчатами.
— Ти не просто мій найкращий друг. Ти лікар моєї душі. Місія у тебе така, то порізи латаєш, то серце. – Сміючись, говорив Макс. Юля усміхалася у відповідь.
Іноді вона думала: що якщо зізнатися у своїх почуттях? Можливо, Макс відповість взаємністю? А якщо ні? Адже, якби відповідав взаємністю, то давно зробив би перший крок. І Юля продовжувала бути найкращим другом.
У студентські роки вони часто ходили в кіно, гуляли, говорячи про все на світі. Дружба не розклеїлася, і коли Макс закінчив навчання. Зустрічалися не лише у компанії спільних друзів. На всі свята Макс незмінно приїжджав із тортом чи букетом. Часто запрошував Юлю до кафе чи на прогулянку. Як раніше вони розповідали один одному останні новини зі свого життя.
Періодично Макс заводив романи. Але й тоді вони і далі спілкувалися. Хоча Юлі важко було усвідомлювати, що на місці чергової дівчини не вона. А коли у Макса щось у його романах не складалося, він приїжджав до Юлі за порадою.
— З тобою легко, ти завжди мене розумієш. – казав він. І Юля знову посміхалася.
— Добре влаштувався, твій друг! – казала Юлі подруга Таня. Тільки вона знала про почуття Юлі. – А про себе ти подумала? Він буде своє життя налагоджувати, а ти чекати незрозуміло чого? Забий! Ну от хоч би Андрій – добрий хлопець. Він давно на тебе запав.
— Не можу. – сумно відповіла Юля. – Серцю не накажеш.
Пробувала вона зав’язати стосунки з Олексієм. Сходила на кілька побачень. Але було все не те. Думки були лише про Максима.
Якось Макс запропонував Юлі зустрітися в кафе.
— Ми з Мариною чекаємо дитину. Одружуся. – повідомив він, усміхаючись якось ніяково. І вручив Юлі запрошення на весілля.
Марина була новою дівчиною Макса.
— Вітаю! – відповіла Юля, вміло зобразивши радість. Вдома проплакала потім пів ночі. На ранок вирішила: все, вистачить. Таня права – чекати нічого. Потрібно просто перестати спілкуватися. Зовсім. І на весілля не піду.
Але цієї рішучості вистачило ненадовго. На весілля Юля пішла. Максим був такий гарний. І Марина також. Юля милувалась ними і думала: чому не я?
Потім Макс запросив її на хрестини до доньки. Юля не приїхала. Потім Макс разом із Мариною дзвонили Юлі по відео, щоб привітати з Новим роком. Запрошували відзначати разом. Юля відмовилась. Юля намагалася забути Максима. Навіть погодилася піти на побачення із новим знайомим. Навіть неодноразово. Знайомий був симпатичним, цікавим, але все ж таки не Максимом. А потім Макс зателефонував якось увечері.
— Вітання! Я приїду? – За голосом Юля зрозуміла, що він випивший.
— Що трапилося?
— Нічого. Скучив! Ти ж мій найкращий друг!
Макс приїхав.
— Марина знає, де ти? – Запитала Юля, ставлячи чайник.
— Та яка різниця. – махнув рукою Макс. – Вона зовсім не розуміє мене. Нам навіть поговорити нема про що. Весь час лише шукає привід для розбірок.
Макс говорив ще щось. Але Юля вже не слухала. Перший раз вона ніби побачила його іншими очима. Образ, що вона так довго любила розсипався. Перед нею сидів просто самозакоханий егоїст.
— Тобі час подорослішати. І мені теж. Їдь додому. – відрізала Юля.
Макс подивився на неї здивовано. Юля не посміхалася.
— Що трапилося, сестричко?
Юля не відповіла. Це була їхня остання зустріч. Макс дзвонив потім ще часто. Але Юля більше його не любила, а такий «друг» їй не був потрібен. Попереду на неї чекало довге щасливе життя. І, напевно, велике, взаємне кохання. Тепер вона це точно знала.
