Я, що на це не заслуговую? Так важко запам’ятати? Важко купити?
– Я забула, пробач. Я зараз піду і куплю, іди поїж, бо остинуть, а ти не любиш остиглі.
– Так, не люблю…
І з цими словами він зник з її життя.
Марічка оглянула свою затишну квартиру, чисту підлогу, і паруючі на столі деруни. Коли вони застили, вона поставила їх в холодильник – розігріє, як Максим вернеться. А він завжди вертається.
Піде на місяць-другий, а потім вертається. Кається і проситься, обіцяє ніколи більше. Вона гладить його кучеряву голову, відчуває тепло рук і більшого щастя немає. Він вернувся! Її Максим, найкращий у світі. Її кохання вернулося до неї, отже, вона найкраща для нього. Серед сотень, тисяч інших, він обирає її. Вона особлива.
Вона одразу пробачає, бо кохання не терпить образ, якщо таке поселиш в серці, то вже не будеш гладити кучеряву голову. Будеш випоминати, доказувати, виясняти, цього не треба. Є реальність і він вернувся – це і є його кохання. Тому вона мило всміхається і ще довго готує його улюблені страви, щоб він не почувався винним, боже збав.
Для цього відпрошується скоріше з роботи або бере додому, біжить в магазин і готує годинами то деруни, то чанахі, то котлети з часниковим соусом. Бігає періодично до нього перед комп’ютером і цілує, і далі підстрибуючи, мов дівчисько, вертається на кухню. Ні, вона літає, а не підстрибує. Літає на крилах кохання.
Перші тижні Максим дякує їй за смаколики, цілує руки і робить масаж стоп, говорить, що вона найкраща в світі, а він такий телепень… Вона його ідеал, мрія, надія і доля. І ще багато подібних і ще кращих компліментів, бо говорити Максим вміє. А голос у нього такий гарний, мелодійний і це звучить, як ода, гімн, і церковний спів водночас, головне, що відносить її на небеса. Не зрозуміти це звичайним жінкам, які ніколи не знали Максима, які ж вони нещасні, а вона ні.
Далі Максим починає дратуватися не через надмірну увагу до себе, а через соромливі питання про майбутнє, про їхнє спільне майбутнє.
– Я зараз з тобою. Тобі цього мало? Тобі мало, що я зараз тут? Ти з тих жінок, які тримають в шафі весільну сукню для молі? Ти така жінка?
– Ні. Я.
Але Марічка була така, вона мріяла про весільну сукню, і перший танець. Вона шарілася і замовкала. Він тут і, отже, любить.
Далі чомусь Максим починав все більше і більше дратуватися через дрібниці чи чіплятися за слова, а далі отак грюкав дверима.
Тому Марічка не хвилюється. Він скоро повернеться і почнеться її щастя з сльозливими вибаченнями і завіряннями в її незрівнянності. Вона зараз не дуже почувається, дуже «не дуже». Тільки Максим склеїть її докупи і надасть віри в себе, заспіває своїм чудесним голосом божественні хвали… Треба трішечки почекати.
Зовсім трішечки.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.
